Дяка-ломака

Ромка закінчив профтехучилище і ганяв з-за кордону машини. Мав непогані заробітки, за Оксаною упадав, як у кіно: купував оберемки троянд серед зими, водив у ресторани. Вона і не встояла: у травні відсвяткували пишне весілля. Чесно кажучи, ми по-доброму заздрили Оксані. Ще б пак, вони мали свою квартиру, автівку, Оксана ніколи ні на чому не економила. З народженням первістка не поспішали, так вирішив Рома. Мовляв, ще встигнуть, треба пожити для себе. А після університету наші дороги розійшлися. І ось перед початком нового навчального року ми випадково зустрілися на ринку. Я б і не впізнала Оксану, якби вона не заговорила до мене.

- Привіт, подруго! Бачу, ти як і раніше: всюди бігом-бігом! Давай зайдемо на каву з тістечком, побалакаємо, – запропонувала одногрупниця.

Вже у кафе вона несподівано попередила: платимо кожна за себе. Це було щось нове, бо Оксана завше демонстративно “смітила” грошима, підкреслюючи, що вона ніколи не жила на одну зарплату.

- Скінчилася моя казка про Попелюшку, ось так, – ошелешила Оксана, щойно ми присіли за столик. – Моєму благовірному, як у тій приказці: сивина в бороду – біс у ребро вліз. І чого йому бракувало? Вдома завжди прибрано, наварено, випрано. Я щось недобре запідозрила, коли він почав гроші економити. Ти не повіриш: вимагав квитанції з жеку та чеки з крамниць. На ринок я мусила їздити маршрутками, бо йому було дорого заправити машину. Син теж знахабнів — коли попросила закупитися в супермаркеті, він видав: “Мені соромно перед друзями ходити з торбами. Ну чому ти сама не можеш сходити?”. А коли я згубила мобілку, то ледве обидва нашкребли на старенький вживаний телефон. І сказали: а навіщо тобі новий? Ти ж все одно дома сидиш.

Але найбільший шок чекав Оксану, коли вона випадково побачила Рому з довгоногою дівицею в іншому кінці міста. Швидко вийшла з маршрутки і підсіла до бабусь на лавці, що у дворі.

- А, це наша Нонка-вертихвістка. Вкрутила якогось сорокарічного ухажора, народила йому сина. Він і сім’ї покинути не може, бо дружина хвора, отак і живуть, – щиро виклала всі карти одна з бабусь.

Після такої новини Оксана відразу помчала додому, щоб побалакати з сином. Та він зачинився у кімнаті і сердито гаркнув: “Я не сам, не втручайся у моє життя!”

Ось так, наче картковий будиночок, зруйнувалося казкове життя заможної домогосподарки. Чоловік став чужим, син віддалився. Оксана поки що має якісь фінансові заощадження, але надовго їх не вистачить. Жінка подумує над тим, щоб поїхати на роботу за кордон. Але для цього ще треба виробити закордонний паспорт, бо за всі роки подружнього життя вона жодного разу не їздила за межі України...