Драний кожух – не одежа, чужий чоловік – не надежа

Звісно, обідали діти разом, потім вчили уроки і гралися. І лише надвечір, коли до Інги телефонувала мама, дитина йшла додому.

- Розумієш, Інга з мамою раніше жили з їхнім татом. А потім вони посварилися і переїхали до бабусі, – пояснював син. – Ми з нею – друзі по нещастю, бо ж наш тато теж з нами не живе.

З мамою Інги ми познайомилися на останньому дзвонику. Вона підійшла першою і вибачилася, що донька багато часу проводить у нас.

- Донька чомусь потягнулася до вашого Владика, відчула рідну душу, чи що. Взагалі донька важко іде на контакт з іншими дітьми, і на це є вагомі причини, – пояснила Лариса. - Приходьте сьогодні до нас на святковий обід, ми маємо тортик.

Звісно, Владик не міг відмовитися від такого запрошення і ми неждано-негадано потрапили у гості.

- Інга розповідала, що ви самі виховуєте сина, – почала розмову Лариса, коли діти всілися дивитися мультики. – Скажу чесно, я завше зверхньо ставилися до таких жінок, за що мене Бог і покарав. Я довго перебирала чоловіками, які пропонували мені заміжжя. Той не має квартири, той – машини. Я задивлялася на заможних чоловіків, не стримувало мене, що вони одружені і виховують дітей. Коли шеф, який годився мені у батьки, почав залицятися, я була не проти. Знала, що у нього хвора дружина, діти-студенти. Але він був досить небідним чоловіком, для мене це було найголовніше. То ж коли завагітніла, забрала його з сім’ї. Ми винайняли квартиру, взяли в кредит машину. Я називала Василя “папіком”, капризувала, а він виконував усі мої примхи. Коли народилася Інга, “папік” був не дуже щасливий. Донька не давала йому виспатися, а я хотіла всюди встигати – в солярій, на масаж, і навіть... дискотеки. Так-так, я примудрялася відпрошуватися у чоловіка на вечірки з друзями, адже йому там було не цікаво. Але гроші мені виділяв і відпускав. А через рік померла його дружина і діти сказали, що батькове одруження прискорило мамину смерть. То ж вони викреслили Василя зі свого життя. Це підкосило його здоров’я. Невдовзі почалися проблеми на роботі. Молоді акціонери усунули Василя з ради директорів, точніше, “списали на борт”. Тоді почалося найстрашніше – Василь почав пити. Я лише тоді усвідомила, що він – просто старий нещасний чоловік. Фактично дід. Коли напивався, звинувачував мене, що зруйнувала його життя, кричав на доньку. Я ніде не працювала, то ж бути цілими днями з ним під одним дахом ставало нестерпним. Грошей теж катастрофічно не вистачало, адже ми звикли жити на широку ногу. Дійшло до того, що Інга якось спитала: “Мамо, а чому у мене такий старий тато, як дідусь? І чому він мене не любить?”. Що я могла їй відповісти? Як мала пояснити, що свого часу втнула величезну дурницю? Може, це пекло тривало б і далі, але все вирішила Василева хвороба. Лікарі констатували у нього... рак. Доглядати батька забрала старша донька. Мене кляла останніми словами, сказала забиратися з їхнього життя.

Так ми переїхали до моїх батьків, вимушено повернулися у село. Я насилу знайшла роботу в райцентрі, щоб мати хоч якусь копійку. Інга важко сприйняла ці зміни в нашому житті, замкнулася в собі. Тому я дуже зраділа, що вона потоваришувала з вашим сином. Нехай приходить і Владик до нас, хоч йому тут, напевно, не цікаво – у нас нема комп’ютера, інтернету. Я тепер розумію, що ми жили одним днем, але ще не пізно все виправити, правда ж?