Смерть Гоголя. Похований живцем?

Відомо, що Микола Васильович Гоголь, страждав нападами летаргічного сну, боявся бути заживо похованим. Враховуючи, що летаргію від смерті буває відрізнити дуже важко, Гоголь наказував своїм знайомим поховати його тільки тоді, коли з’являться явні ознаки розкладання тіла. Однак, у травні 1931 року, коли в Москві було знищено кладовище Данилівського монастиря, на якому і був похований великий письменник, при ексгумації присутні з жахом виявили, що череп Гоголя був повернутий набік.

Проте летаргічного сну в момент смерті не було, були знайдені документальні свідоцтва, які підтверджують це. Чому ж тоді при перепохованні у труні виявили скелет з поверненим набік черепом? Як же було насправді? У травні 1931 року, у зв’язку з ліквідацією частини некрополя у Данилівському монастирі, відбулося перепоховання Миколи Васильовича Гоголя. На церемонії були присутні багато літераторів: Всеволод Іванов, Юрій Олеша, Михайло Свєтлов та інші. Коли розкрили труну, всіх вразила незвичайна для небіжчика поза. Та виявилося, що в тому немає нічого дивного. Як пояснили фахівці, першими зазвичай підгнивають бічні дошки труни. Вони самі вузькі і неміцні. Кришка під вагою грунту починає опускатися, тисне на голову похованого, і та повертається набік на так званому атлантовому хрібці. Професіонали з ексгумації стверджують, що таку позу небіжчиків вони зустрічають досить часто.

Проте всім відома помисливість Миколи Васильовича Гоголя, його віра в загробні таїнства покрила нальотом загадковості не тільки його смерть, але і спалення рукопису другого тому “Мертвих душ”. Гоголь в останні роки свого життя сильно впав духом: не зустрічався із знайомими, залишався ночами один, багато часу проводив у молитвах, плакав, постив, думав про смерть, намагався залишатися в кріслі, вважаючи, що постіль буде для нього смертним одром. Доцент Пермської медичної академії М. І. Давидов проаналізував 439 документів, вивчаючи хвороби Гоголя: “ – Михайле Івановичу, ще за життя письменника по Москві ходили чутки, що він страждає “божевіллям”.У нього була шизофренія, як стверджують окремі дослідники?

– Ні, шизофренії у Миколи Васильовича не було. Але протягом останніх 20 років життя він страждав, кажучи мовою сучасної медицини, маніакально-депресивним психозом. При цьому жодного разу не оглядався психіатром, і про наявність у нього психічного захворювання лікарі не здогадувалися, хоча близькі знайомі підозрювали це.

У письменника були періоди надзвичайно веселого настрою, так звані гіпоманії. Вони змінювалися нападами жорстокої туги і апатії – депресії. Психічне захворювання протікало, маскуючись під різні соматичні (тілесні) хвороби. Виставлялися міфічні діагнози: “спастичний коліт”, “катар кишок”, “поразка нервів шлункової області”, “нервова хвороба” і так далі. Природно, лікування цих уявних хвороб ефекту не давало.

– До цих пір, багато хто думає, що Гоголь помер воістину жахливо. У нього нібито настав летаргічний сон, прийнятий навколишніми за смерть. І він був похований заживо. А потім помер від нестачі кисню в могилі.

– Це не більше, ніж чутки, нічого спільного не мають з дійсністю. Але регулярно потрапляють на сторінки газет і журналів. У появі цих чуток частково винен сам Микола Васильович. За життя він страждав тафефобією – страхом поховання живцем, оскільки з 1839 року, після перенесеного малярійного енцефаліту, був схильний до непритомності з подальшим тривалим сном.

І патологічно боявся, що під час подібного стану його можуть прийняти за померлого. Більше 10 років він не лягав у постіль. Ночами дрімав, сидячи або напівлежачи в кріслі або на дивані. Не випадково в “Вибраних місцях із листування з друзями” він написав: “Заповідаю тіла мого не хоронити до тих пір, поки не здадуться явні ознаки розкладання”.

Стан письменника був вже важким. Впадало в очі різко виражене виснаження і зневоднення організму. Він знаходився в стані так званого депресивного ступору. Лежав на ліжку прямо в халаті і чоботях.

Відвернувшись обличчям до стіни, ні з ким не розмовляючи, зануреним в себе, мовчки чекаючи смерті. З запалими щоками, запалими очима, тьмяним поглядом, слабким прискореним пульсом … – Що ж було причиною такого важкого стану?

– Загострення його душевної хвороби. Виникло гостре небажання жити, характерне для цієї душевної хвороби. Щось подібне було у Гоголя в 1840, 1843, 1845 роках. Але тоді йому пощастило. Стан депресії мимовільно пройшло. З початку ж лютого 1852 Микола Васильович практично повністю позбавив себе їжі. Різко обмежив сон. Відмовився від прийому ліків. Спалив практично готовий другий том “Мертвих душ”.

Став усамітнюватися, бажаючи і в той же час зі страхом очікуючи смерті. Він свято вірив у загробне життя. Тому, щоб не опинитися в пеклі, ночі безперервно виснажував себе молитвами, стоячи на колінах перед образами. Великий піст почав на 10 днів раніше, ніж належало за церковним календарем. По суті це був не пост, а повний голод, який тривав три тижні, до самої смерті письменника.

– Як лікували Гоголя?

– Відповідно невірно поставленого діагнозу. Хворого насильно посадили в гарячу ванну, а голову стали обливати крижаною водою. Після цієї процедури письменника бив озноб, але його тримали без одягу. Виконали кровопускання, до носа хворого приставили 8 п’явок, щоб посилити носову кровотеча. Звернення з пацієнтом було жорстоким. На нього грубо кричали. Гоголь намагався опиратися процедурам, але його руки з силою заламували, заподіюючи біль … Стан хворого не тільки не покращився, але стало критичним. Вночі він знепритомнів.

І о 8 годині ранку 21 лютого, уві сні, у письменника зупинилося дихання і кровообіг. Медичних працівників поруч не було. Чергувала доглядальниця. Учасники що відбувся напередодні консиліуму стали збиратися до 10 години і замість хворого застали вже труп письменника, з обличчя якого скульптор Рамазанов знімав посмертну маску. Лікарі явно не очікували такого швидкого настання смерті.

– Що стало її причиною?

– Гостра серцево-судинна недостатність, викликана кровопусканням і шоковими температурними впливами на хворого, який страждав важкою аліментарної дистрофією. (Такі хворі дуже погано переносять кровотечі, нерідко зовсім не великі. Різка зміна тепла і холоду також послаблює серцеву діяльність). Дистрофія ж виникла через тривале голодування. А воно було обумовлено депресивної фазою маніакально-депресивного психозу. Таким чином виходить цілий ланцюжок факторів.

– Лікарі відверто нашкодили?

– Вони сумлінно помилялися, поставивши невірний діагноз і призначивши нераціональне, що послаблює хворого лікування.

– Письменника можна було врятувати? – Насильницьким годуванням високопоживний продуктами, рясним питтям, підшкірними вливаннями соляних розчинів. Якби це було зроблено, його життя безумовно була б збережено.

Трагедія Миколи Васильовича полягала в тому, що його психічне захворювання за життя так і не було розпізнано.

Гоголь був похований 24 лютого 1852 на цвинтарі Данилівського монастиря в Москві, а 31 травня 1931 прах письменника перенесли на Новодівочий цвинтар.

– У періодичній пресі зустрічаються твердження, що при ексгумації начебто виявилося, що обшивка труни наче вся подряпана і порвана. Тіло письменника неприродно скручено. На цьому й базується версія, що Гоголь помер вже у труні.

– Щоб зрозуміти її неспроможність, досить вдуматися в наступний факт. Ексгумація проводилася через майже 80 років після поховання. При таких термінах від тіла залишаються лише кісткові структури, не пов’язані один з одним. А труна і оббивка змінюються настільки, що визначити яке-небудь “подряпання зсередини” абсолютно неможливо.

– І все ж версія про те, що Гоголя поховали живим, гуляє …

– Причина тому – обставини життя, характер, психологічний образ. Сергій Тимофійович Аксаков говорив, що нерви у Гоголя були вверх ногами. Від нього всього можна було очікувати.