Бійтеся данайців, що дари приносять!

Та, попри все, крихітний черв’ячок невдоволення точив моє серце. Річ у тім, що мій ідеальний Лео не дарував мені подарунків. Звісно, він приносив мені на Восьме березня черговий букет квітів, а в День народження пропонував придбати щось свіженьке на вихід. Але він ніколи не робив тих чудових жестів, про які я стільки читала в романах або чула від своїх подруг. Саме розмови з ними й завдавали мені несказанного болю. Їм, на відміну від мене, чоловіки дарували найбільш вишукані й дорогі подарунки.

Особливо я засумувала після якогось чергового свята. Ми з дівчатами звично зібралися на дівочі посиденьки у Валі. Не встигли випити по чашці кави, як почалося...

Олеся тицяла всім просто під ніс золотий браслет, який подарував їй Стасик. Валя постійно поправляла на шиї скромний, але тендітний золотий кулон – подарунок Віталія. Ритка, захлинаючись розповідала, як одного ранку вона прокинулася, а просто перед її носом стояв кухонний комбайн і її любий Михайлик з квітами. Це ще нічого, але тут з’явилася Ада. На ній була така шуба, що ми всі разом ковтнули слинку і навіть не ризикнули спитати, з чого це диво зроблене і скільки воно коштує.

Ця біла шуба мене просто доконала. Я заридала вголос і годину завивала, що у всіх чоловіки як чоловіки, і тільки мені дістався жалюгідний егоїст, який нічого не тямить у жіночій психології. Адже ж не будеш пишатися тим, що Лео приніс якось на новий рік двометрову ялинку, сам її одягнув і приготував нам вечерю, а потім перевдягнувся на Бабу Ягу і розважав нашого сина. Ой леле, чим же втішити самолюбство бідній жінці?

Коли подруги почули мої гіркі ридання, вони задумалися і дійшли висновку, що так, як я живу, жити немає сенсу. Дівчатка порадилися і повідомили, що Леопольда потрібно підштовхнути на потрібний шлях. 

Допомагати почали негайно. Вже наступного дня Стасик посунув Лео на риболовлю. А вже наступного тижня Леопольд вручив мені парфуми, про які я мріяла три роки. Щоправда, раділа я чомусь не дуже. Річ у тім, що незвиклий до суворих чоловічих розваг, Лео приповз додому по-пластунськи. Ще три дні метався в гарячці і плакав, а я поїла його розсолом і міняла компреси на лобі. 

Не встигла я отямитися після риболовлі, як Леопольд зробив наступний подарунок – чудові сережки з діамантами. Під час вручення він просив не дивуватися, якщо прийде повістка з міліції. Виявляється, вони з Михайликом відвідали ігровий клуб, а обмити виграш поїхали в бар. Одне слово – три розбиті дзеркала і дві побиті пики. 

Що було потім здогадатися неважко. Тьотя Маша, секретар Леопольда, попросилася на пенсію, і він узяв нову, рекомендовану Валиним Віталичком. Коли на презентації мені представили цю мулатку з золотими косами, я ввічливо усміхнулася. Але вдома влаштувала Лео таку істерику і перебила таку кількість посуду, що ніяка дублянка, негайно мені подарована, не допомогла.

Після цих подій я припинила відповідати на дзвінки подруг і їхніх чоловіків і невдовзі прийшла до норми. Особливо зігріло моє серце звільнення мулатки, яка, за словами Леопольда, не вміла ні читати ні писати. 

Я почала нормально їсти і спати, припинилися серцеві напади та нервовий тік. Я перестала плакати, чуючи слова: „У мене для тебе щось є, люба...”.

Та одного чудового ранку чоловік покликав мене до вікна і показав на симпатичну іномарку. „Вона твоя”, - сказав мені Лео і простягнув ключі від машини. Останнє, що я встигла прошепотіти холодними вустами: „Лео, скажи чесно, що ти накоїв?”.

Коли я отямилася, чоловік стояв на колінах і, поливаючи мене водою з кружки клятвенно переконував, що дарує мені машину просто так, від щирого серця. Що він збирав на неї гроші кілька років і тому не дарував мені дорогі подарунки. Що дуже кохає мене і зробить для мене все, що завгодно. 

На машині, подарованій Леопольдом, я їжджу вже півроку. Чоловік, як і раніше, не п’є та не курить. А ще він поклявся ніколи, за жодних обставин, не дарувати мені подарунків!