ДЖОН КЕННЕДІ

У 1940 році закінчив з відзнакою Гарвардський університет. Потім, під час вступу США у війну, вступив на службу у військово-морський флот, після закінчення якої був двічі нагороджений за відвагу.

У повоєнний час Кеннеді деякий час займався кореспондентською діяльністю, потім почав пробувати свої сили в політиці. У 1947 році він був обраний на пост члена палати представників від Демократичної партії, причому переміг суперника з перевагою в п'ять разів. Згодом Кеннеді був двічі переобраний на цей пост.

У 1952 році Кеннеді балотувався в сенатори. Незважаючи на переваги республіканців, Кеннеді здобув перемогу. Відмінними напрямками політики Кеннеді-сенатора були підтримка політики регулювання цін та плати за житло, розвитку державного житлового будівництва, а також захист інтересів профспілкових організацій. Як сенатор Кеннеді ввів ряд нових законопроектів.

У 1957 році Кеннеді видав роботу, яка значно вплинула на його політичну біографію і полегшила його шлях у велику політику. Він написав біографічну працю про американських політиків “Профілі мужності”, за яку був удостоєний престижної в області журналістиці Пулітцерівської премії. Ця книга принесла йому загальнонаціональну славу. Як автору такого грандіозного видання, Кеннеді доручили керівництво важливим проектом: він повинен був вибрати п'ятьох найбільших сенаторів всіх часів, чиї портрети мали намір вивісити в сенатському залі прийомів.

Кеннеді був переобраний і на наступний термін в 1958 році. На виборах він отримав понад сімдесят відсотків голосів виборців. У 1956 році на національному конвенті Демократичної партії один з кандидатів на пост президента Е. Стівенсон зробив незвичайну пропозицію він вирішив організувати вибори людини, що стала б його напарником в якості кандидата у віце-президенти. Це і забезпечило Кеннеді вихід на загальнонаціональну політичну арену.

Президентські вибори

Кеннеді почав серйозну підготовку до наступних президентських виборів. Він робив усе, щоб привернути до себе суспільну увагу і завоювати популярність серед широкої публіки: публікувався в найвідоміших газетах і журналах країни, став членом вельми розрекламованого комітету Макклелан, віртуозно провів через Сенат помірний законопроект про перетворення в сфері трудових відносин. Так Кеннеді швидко набув серйозний авторитет за межами свого штату і добився перемоги у виборах з незначною перевагою в 119 000 голосів виборців.

Так відбулася грандіозна подія в політичній біографії Кеннеді: 20 січня 1961 він прийняв присягу президента США. Його президентська програма отримала назву програми “Нових рубежів”. Вона включала створення Корпусу миру, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, а також потужні соціальні перетворення, такі як лібералізація соціального страхування громадян та допомогу бідним районам країни і виплата допомоги з безробіття. Програма була схвалена Конгресом, проте ряд інших пропозицій президента в соціальній сфері було відхилено.

Також Кеннеді зазнав невдачі у спробах просування своїх законодавчих проектів, хоча він і користувався величезною популярністю. Головним чином це було пов'язано з прекрасною загальною обстановкою в країні, яка, на думку більшості, не вимагала ніяких змін.

Політична програма Кеннеді щодо внутрішніх питань розвитку США характеризувалася головним чином прискоренням темпів економічного зростання країни. Він прийняв низку законопроектів з деякого зменшення податкових платежів, ратував за припинення расової дискримінації щодо негритянського населення країни.

Зовнішня політика Кеннеді відрізнялася гнучкістю: розуміючи необхідність пристосування міжнародних політичних дій США до співвідношення сил на міжнародній арені, він висунув програму нових рубежів. Таким чином, Кеннеді діяв відразу за двома напрямками: зміцнював і нарощував військову міць США, використовуючи економічні та ідеологічні принципи для підтримки капіталістичної системи і стримування комунізму, і одночасно виступав за дипломатичні методи пошуку рішень в спірних питаннях з іншими державами, при цьому показуючи більш реалістичний підхід до відносин з СРСР.

Наприкінці 1963 року Кеннеді розпочав підготовку до майбутніх виборів, що вимагало постійних поїздок по країні з агітаційними виступами. В одній з таких поїздок в листопаді того ж року він був смертельно поранений. У місті Далласі, коли президент їхав у машині, в нього двічі вистрелили. Підозрюваним у вбивстві вважався Лі Харві Освальд, який незабаром був убитий. Незаперечних доказів винності Освальда у вбивстві Кеннеді так і не знайдено, і факти, що містяться у версіях подальшого розслідування, досі суперечливі. Однією з причин вбивства Кеннеді називають агресію щодо політичного курсу президента, зокрема, підписання урядом США в серпні 1963 року Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї.

Вбивство Джона Кеннеді – головна версія трагедії

Вбивство 35-го президента США Джона Фіцджеральда Кеннеді найгучніший та найзагадковіший злочин минулого століття. І зараз немає остаточної відповіді на питання, що ж відбулося насправді.

22 листопада 1963 Кеннеді і Жаклін урочисто в’їжджали до центру Далласа на відкритому лімузині. Відвідування Техасу мало служити підготовкою до боротьби за переобрання в 1964 році. О 12.30 снайпер відкрив вогонь. У президента потрапили 2 кулі: одна в голову, інша в шию. Він помер, не доїхавши до Парклендського меморіального госпіталю. Був також важко поранений губернатор Техасу, але його вдалося врятувати. Джона Кеннеді поховали 25 листопада 1963 на Арлінгтонському національному кладовищі. Дружина і брати запалили вічний вогонь на його могилі.

29 листопада 1963 новий американський президент Ліндон Джонсон віддав розпорядження про створення комісії з розслідування, яка згодом отримала неофіційну назву комісії Уоррена по імені Ерла Уоррена, голови Верховного суду. До її складу входило шестеро сенаторів і конгресменів, в числі яких були майбутній президент Джеральд Форд і колишній шеф ЦРУ Ален Даллес, 14 радників, 20 адвокатів. У розпорядження комісії було надано 80 агентів ФБР. 24 вересня 1964, після десяти місяців роботи, комісія представила президентові Джонсону свій рапорт на 470 сторінках. До нього додавалося 26 томів свідчень, документів, фотографій. Остаточний висновок слідства був простий: вбивцею-одинаком був колишній десантник Лі Харві Освальд, який прожив кілька років у столиці Білорусії Мінську.

Незабаром після вбивства президента, Освальд сам став жертвою замаху. Коли його перевозили з поліцейської дільниці у в’язницю, з натовпу репортерів вискочив Джек Рубі, господар місцевого нічного клубу, і застрелив його. Мільйони американців побачили вбивство Освальда в прямій трансляції.

За минулі роки висувалося безліч самих різних версій трагедії в Далласі, в тому числі і про причетність до цієї гучної справи горезвісної “руки Москви”. На підтвердження наводився безперечний аргумент 32 місяці Освальд провів у Радянському Союзі. Згодом, коли передісторія вбивства піддалася детальному аналізу, поступово став напрошуватися парадоксальний висновок. З’ясувалося, що вбивство Кеннеді було вигідно дуже багатьом.