Як зміцнити »крихку» справу

- За радянських часів, - розповідає Андрій Андрійович, - це була “поштова скринька” - завод, підпорядкований Міністерству електронної промисловості, партнер таких відомих рівненських підприємств, як завод газорозрядних приладів, радіозавод. Тут виготовляли електровакуумне скло для потреб космічної галузі. Після 1991 року фактично зник ринок збуту основних видів продукції, яку випускала тодішня “скринька”. Склозавод перебував у плачевному стані. У 1994 році підприємство приватизував Градобанк, що повівся за приказкою “і сам не гам, і другому не дам”, практично нічого не зробивши для розвитку виробництва. Підприємство рухалося до занепаду.

- І яким чином ситуацію вдалося змінити?

- У 2000 році власник Гостомельського склозаводу, що у Київській області, викупив у Градобанку пакет акцій Костопільського склозаводу і фактично став співвласником реорганізованого підприємства, яке отримало офіційне найменування ЗАТ “Костопільський завод скловиробів”. З того моменту розпочався новітній період історії скловиробництва на Костопільщині. Вже у наступному році, завдяки інвестиціям гостомельських акціонерів, ЗАТ “Костопільський завод скловиробів” вийшов із прориву. Гостомель, до речі, інвестував не гроші, а нове обладнання. Зберігши інфраструктуру підприємства, до різдвяних свят 2001 року вдалося запустити першу піч із двома машинними лініями. Перепрофілювавши виробництво, почали виготовляти скляну тару медичного призначення - коричневі пляшечки для ліків.

Перший рік становлення виявився дуже важким. Обсяги виробництва були не надто великими. Хоча, якщо порівняти з 1999-им і кількома попередніми роками, показники зросли одразу в шість разів. Згодом почали освоювати нові види продукції: пляшки для харчових рідин, банки та флакони для парфумерної та косметичної промисловості.

Водночас нарощували і виробничі потужності: у 2001році запустили третю машинну лінію, у 2002 запрацювала друга піч з двома лініями. У 2005 році на заводі вже працювало шість ліній, на яких виробляли найрізноманітнішу тару: від 30-мілілітрових слоїків для парфумів до всім відомих горілчаних пляшок.

- Але ж костопільчани - не єдині, хто займається виробництвом склотари. Як саме ЗАТ “Костопільський завод скловиробів” спромоглося відстояти своє “місце під сонцем”?

- Треба було заново завойовувати ринок. Аби достойно відповісти на виклик конкурентів і привернути увагу споживачів, необхідно було домагатися відповідної якості продукції. Та чи не найголовніша проблема, яку нам довелося вирішувати, - це кваліфіковані кадри. Абсолютно нове виробництво вимагало і по-новому навчених людей, які б могли працювати відповідним чином. І це, як не дивно, виявилося найважчим. Були часи, коли брали всіх, хто приходив. Сьогодні у нас конкурс, претендентів на робочі місця більше, ніж ми можемо працевлаштувати.

Хочу ще раз добрим словом згадати наших інвесторів і власників: за ці роки жодного разу не ставилося питання про розподіл дивідендів, всі прибутки спрямовувалися на розвиток підприємства. Модернізація виробництва відбувалася за рахунок грошей, зароблених самим підприємством, і банківських кредитів.

За підсумками 2005 року ми у шість разів перевершили обсяги виробництва, досягнуті у перші роки існування ЗАТ “Костопільський завод скловиробів”. Нарощування обсягів випуску продукції тривало і триває з року в рік. Відповідно, з кожним роком зростає заробітна плата наших працівників, зростають і відрахування до місцевого і державного бюджетів.

- Чим ви можете похвалитися сьогодні?

- За минулий рік до бюджету усіх рівнів ми сплатили понад 11 мільйонів гривень податків, з них - майже чотири мільйони склали внески до пенсійного фонду. Для колективу, чисельністю 500 працівників, це, певно, непогані цифри!

У нинішньому році дуже великі кошти вкладаємо у технічне переоснащення. Того, що створили шість років тому, - першої дільниці, першої печі, - сьогодні вже не існує. Зараз будуємо нову піч, більш високопродуктивну. Монтуємо обладнання, яке дасть можливість працювати із кращими показниками і знову наростити обсяги виробництва. Плануємо, що нова технологічна лінія стане до ладу у 2007 році.

- Ви маєте нагоду відзначити своїх працівників на сторінках нашого видання. Кого б Ви назвали кращими?

- Після одного випадку не поспішаю назвати когось кращим. Поясню: ми маємо справу з багатьма іноземними фірмами, які нам постачають обладнання. В радянські часи біля прохідної стояла Дошка пошани. Проходимо ми з американським колегою повз портрети передовиків, і він питає: “Хто ці люди?” Я кажу: “Це найкращі робітники, які добре працюють”. А він: “А що, решта не працює?” Відтоді моє ставлення до почесних відзнак змінилося.

- Але ж нас завжди вчили, що треба рівнятися на кращих, брати з них приклад.

- У нас усі працюють добре. Втім, є люди, які стояли біля витоків підприємства, які першими повірили у його відродження. У нас сьогодні, мабуть, найвища в Костополі заробітна плата: в середньому 1300 гривень на одного працівника на місяць. А у перші місяці після реорганізації підприємства зарплата видавалася бартером, і ті, хто приходив до нас на роботу, були налаштовані скептично. Однак, були такі, хто повірив у краще майбутнє. Це - директор з виробництва Анатолій Кучерук, заступник голови правління ЗАТ Леонід Смолянець, начальник служби якості Ніна Гаврюшенко, механіки, оператори - всіх неможливо назвати, не вистачить газетної сторінки.

- Успіх підприємства залежить від сучасного обладнання, злагодженої роботи кваліфікованих працівників і нових ринків збуту?

- Чому нових? Найголовніше - утримати ті, що вже завойовані. Якщо не втратиш ті, що є, прийдуть і нові. І, як ви правильно зазначили, одна з головних умов успіху - це згуртована команда працівників, які усвідомлюють, що вони працюють для задоволення як своїх потреб, так і потреб акціонерів, а також потреб цілої країни. Це допомагає підтримувати якість і не втратити свій імідж в очах споживача. Тільки тоді можна досягти відповідної гармонії, яка є необхідною умовою процвітання виробництва.

Валентина ЗАХАРОВА

Як ми це робимо

Пригоди вогняної краплі

Пляшки для відомих горілчаних брендів виготовляє ЗАТ »Костопільський завод скловиробів»

За великим рахунком, скло - це дуже густа рідина. Щоб її отримати, потрібно ретельно дібрати складові компоненти сировини, перемішати їх у відповідній до рецептури пропорції та нагріти у спеціальній печі до температури 1530 градусів. Заглянути у розжарену піч кореспонденту “РР” не довелося з причин техніки безпеки, а от подивитися на власні очі, як розжарені краплі скла перетворюються на блискучу й прозору тару для харчової рідини, таки пощастило.

Імпортне обладнання для автоматичного виробництва склотари, встановлене на Костопільському заводі скловиробів, дозволило звести до мінімуму втручання людини у технічний процес. Від складального цеху сировини, де кварцовий пісок, кальцинована сода, глинозем, вапняк, сульфат калію, доломіт і спеціальні домішки для освітлення скла підсушують, перемелюють і зважують перед тим, як змішати всі компоненти і отримати шихту, - до пакувального і центрального цехів готової продукції вся складна і важка робота доручена машинам.

Перед тим, як сировинна суміш потрапить до печі, у розхідному бункері перемішують шихту і зворотний та купований склобій. До речі, західні компанії з виробництва скла поступово переходять на стовідсоткову вторинну переробку склобою (тоді як в Україні досі не вирішено питання роздільного збирання побутових відходів!).

Зварена скломаса подається на живильники склоформуючих машин. І це - найдивовижніший момент: вогняна крапля повільно витікає з вічка печі, металеві ножиці відсікають її, і вона блискавкою падає прямо в обійми чорнової склоформуючої машини, яка миттєво формує шийку майбутньої пляшки і видуває первинну кульку, з якої наступний автомат формує її “фігуру”. Червоні “солдатики” - штофи та пляшки - проходять ще одне випробування вогнем у печі відпалу. Звідти шеренга “скляних новобранців” рухається транспортером у напрямку відділу контролю, де автоматика перевіряє вироби на відповідність стандартам, а контролер служби якості ще раз перевіряє візуально і за допомогою вимірювальних приладів окремі параметри пляшок. В лабораторії якості склотара випробовується на міцність підвищеним внутрішнім тиском та іншими екстремальними засобами.

Пляшки, які гідно пройшли всі бар’єри контролю, “шикуються у каре”, автомат обережно бере їх за шийки, підіймає у повітря і опускає у гофрокартонні коробки, які складає на дерев’яні піддони у такі собі скляні хмарочоси. Ці “хмарочоси”, обтягнуті термоплівкою, відправляють на центральний склад готової продукції. А звідти спритний і верткий японський електрокар подасть їх до фури, яка повезе пляшки споживачу.

За добу Костопільський завод скловиробів виробляє 500-600 тисяч пляшок для горілок “Немирів”, “Союз-Віктан”, “Олімп”, “Хлібний дар”, “Хортиця” та інших вітчизняних брендів. Після реконструкції першої лінії випуск склотари збільшиться на 20 відсотків.