“Іронія долі або з легкою парою!”

П’ять з гаком років Ельдар Рязанов відпрацював у кінодокументалістиці. Зробив кілька фільмів, знімав сюжети для кіножурналів “Піонерія”, “Радянський спорт”, “Новини дня”. І прямо скажемо, особливої популярності не придбав. Ні, звичайно, в кінематографічному колі його знали, але звичайному глядачеві ім’я та прізвище Ельдар Рязанов нічого не казали. І раптом, в 1956 році - справжній прорив. На екрани виходить фільм “Карнавальна ніч”. Легка комедія, насичена музикою і піснями, припала глядачеві до душі. У кінотеатрах її подивилися майже 50 мільйонів людей - рекордний показник для радянського кіно. Знаменитий Ігор Ільїнський, який зіграв роль бюрократа Огурцова, ще раз підтвердив право називатися великим артистом, а молоденька дебютантка Люда Гурченко в одну мить стала кінозіркою. Чимала частка слави дісталася і режисерові – про Ельдара Рязанова дізналася вся країна. Але мало хто знав про те, що якби не наполегливість метра радянського кіно Івана Олександровича Пир’єва, то фільм навряд чи було б знято. Ельдар Рязанов чотири рази починав зйомку “Карнавальної ночі” і чотири рази від неї відмовлявся, але Пир’єв, який звернув увагу на молодого режисера, коли той ще вчився у ВДІКу, буквально змусив Рязанова закінчити зйомку.

Після “Карнавальної ночі” кожен фільм Ельдара Рязанова ставав подією. Глядачам достатньо було побачити ім’я Ельдара Рязанова на афіші, і вони знали: цей фільм потрібно обов’язково подивитися. “Дівчина без адреси”, “Людина нізвідки”, “Гусарська балада”, “Бережися автомобіля”, “Неймовірні пригоди італійців в Росії”, “Службовий роман”, “Гараж”, “Вокзал для двох”, “Забута мелодія для флейти”, “Небеса обетовані”. І звичайно, “Іронія долі, або з легкою парою!”. Фільм не просто популярний і улюблений глядачем, фільм, що став поряд з Дідом Морозом, ялинкою, шампанським та салатом олів’є, неодмінною частиною Нового Року, найпопулярнішого в народі свята, одним з атрибутів новорічного культу.

Лірична комедія “Іронія долі ...”, написана Ельдаром Рязановим спільно з відомим драматургом Емілем Брагінським (вони, до речі, у співавторстві написали більшість сценаріїв до фільмів Рязанова), з успіхом йшла в провінційних театрах. Історія про те, як якийсь громадянин напередодні Нового року, добре “посидівши” з друзями в московській бані, на ранок виявляється в Ленінграді з двома рублями в кишені і березовим віником у руках, глядачеві подобалася, а головний герой незмінно викликав симпатію. Але в Москві цю п’єсу ставити забороняли через нібито “пропаганду пияцтва і розпусти”. А вже коли мова зайшла про те, щоб зняти телефільм, тут телевізійні начальники стали грудьми на захист “моральних засад суспільства”. Але несподівано картину врятував найголовніший теленачальник, тодішній голова Держтелерадіо Сергій Лапін.

“Женя Лукашин - Андрій Миронов, Надя - Світлана Немоляєва, Іполит - Олег Басилашвілі ...”. Побачивши такі титри до “Іронії долі ...”, глядач напевно б здивувався. А адже саме таким перед початком зйомок бачив акторський склад Ельдар Рязанов. Але ... Як тільки починаються кінопроби, разом з ними починаються і “муки режисерські”. Миронов, при всій його геніальності, на роль Лукашина не підходив. “Почалася кінопроба, - згадував Ельдар Олександрович. - Миронов, ховаючи очі, соромливо вимовляв такі репліки: “А я у жінок ніколи не користувався успіхом ... ще зі шкільної лави ... Була у нас дівчинка - Іра ... Щось у ній було ... Я в неї ще у восьмому класі ... як тоді говорили ... закохався ... А вона не звертала на мене ну ніякої уваги ... Потім, уже після школи, вона вийшла за Павла “. Але чомусь відчуття правди життя, віри в акторську переконливість не виникало ... Повірити в те, що якась невідома Іра могла нехтувати таким хлопцем, як Миронов, було неможливо ... ”. У підсумку Рязанов Миронову відмовив. Правда, без всяких проб запропонував роль Іполита. Але тут вже затявся Миронов: “Або Лукашин, або ніхто”. Незважаючи на легкий конфлікт, режисер і актор залишилися друзями, але в “Іронії долі ...” Андрій Миронов так і не знявся.

Давним-давно пора починати зйомки, а виконавця головної ролі як не було, так і немає. Помічник Рязанова буквально від відчаю запропонував спробувати на роль Лукашина не надто відомого тоді актора Андрія Мягкова. Перша ж проба показала - Женю Лукашина буде грати Андрій Мягков. Правда, і тут була своя заковика. У ті часи одного бажання режисера і актора було мало, артиста на роль повинен затвердити худрада. А до “Іронії долі ...” Андрію Мягкову “пощастило” зіграти дуже “характерні” ролі - Герцена, письменника Аркадія Гайдара і, нарешті, самого Володимира Ілліча Леніна у фільмі “Надія”. У тому що його не затвердять на роль Жені Лукашина, Андрій Мягков був упевнений на всі сто відсотків - після таких персонажів Мягкову належало зіграти людину, яка значну частину фільму перебуває, скажімо так, в не дуже тверезому стані, а потім зраджує своїй нареченій. Але Мягкова, на щастя, затвердили. І ця роль стала однією з найкращих і значущих не тільки в кар’єрі артиста, але й в історії всього радянського кіно.

Одну проблему режисер вирішив. Труднощів з вибором актриси на головну жіночу роль було навіть більше, ніж з роллю Жені Лукашина. Десяток актрис, сотні проб, і все безрезультатно. “Все актриси працювали чудово, точно, талановито, - розповідав Ельдар Рязанов. - Але особисті якості актрис ... не збігалися з властивостями героїні. Одна вражаюче грала почуття та була дещо вульгарна ... Скоріше, вийшла б історія про одноденну інтрижку. Іншу зрадив кіноапарат ... Чарівність неправильних рис обличчя пропало, і залишилася одна некрасивість ... Третя виявилася начисто позбавленою гумору ... А терміни зйомок невблаганно наближалися! І тут мені згадалася актриса з досить посереднього польського фільму “Анатомія кохання”. Я зберіг у пам’яті її ім’я та прізвище - Барбара Брильська ... ”.

Треба сказати, що вибір Ельдара Рязанова у колег-кіношників викликав подив. В “Іронії долі ...” хотіли зніматися кращі актриси радянського кіно, а Рязанов раптом вибрав на головну роль полячку. А жіноча половина акторського цеху відверто ревнувала Брильську, деякі актриси говорили, що Рязанова нібито змусили взяти Барбару на роль Наді Шевельової. Звичайно ж, це не так. “Барбара продемонструвала дивовижну делікатність в інтимних сценах; в ній вгадувалася, як це не дивно, справді ленінградська інтелігентність, вона підходила за віком - роки актриси і героїні збігалися, - писав про Брильську Ельдар Рязанов у своїй книзі “Непідведення підсумків”. - За її чарівною зовнішністю відчувалася біографія, прожите життя, нелегка доля ... ”. Так що режисер знав, за що він вибрав польську актрису. Для зйомок “Іронії долі ...” на кіностудії “Мосфільм” виділили великий павільйон площею 600 кв. м. Тут розташовувалися і “квартири” головних героїв, і “лазня”, де проходила одна з початкових сцен фільму. Ця сцена, що стала класикою радянського кіно, доставила режисерові і акторам чимало клопоту. Дим, страшна спека, сперте вологе повітря, загалом умови пекельні. А в один зі знімальних днів у актора Білявського “трапився” день народження. Олександр Белявський, Андрій Мягков, Олександр Ширвіндт і Георгій Бурков вирішили, що оскільки їм за сценарієм все одно доведеться грати “теплу” компанію, то не гріх перед початком зйомок відзначити день народження одного і випити грамів по сто п’ятдесят. А далі - сцена в лазні, де актори пили пиво, причому справжнє. Горілка плюс пиво плюс спека - в якийсь момент актори “попливли”, хоча їм самим здавалося, що все в повному порядку. Рязанов, правда, не відразу помітив недобре, але потім буквально розлютився: “Стоп! - Закричав він. - Вони п’яні! ”. Рязанов страшно образився і зйомки в той день припинив. А наступного ранку з пристрастю обнюхував все бутафорські пляшки, в які замість горілки була налита вода. На цей раз актори з ретельністю зображували компанію на підпитку. Але що найцікавіше, у фільм увійшли кадри, зняті в той самий святковий день! Взагалі, курйозів і забавних випадків на зйомках було хоч відбавляй. Наприклад, коли Юрій Яковлєв, який виконував роль Іполита, в пальто і шапці заліз під душ, з крана текла крижана вода. Відчуття не з приємних, але хороший актор залишається хорошим актором в будь-якій ситуації. “О, тепленька пішла!” - зімпровізував Яковлєв, і так народилася одна з найзнаменитіших фраз фільму. А Алла Пугачова, наприклад, записувала одну з пісень до фільму 44 рази. Композитор Мікаел Таривердієв прослуховував запис, а вранці дзвонив співачці додому і говорив: “Не годиться! Приїжджай в студію ”.

Зйомки “Іронії долі ...” почалися в лютому 1975 року, а вже в червні картина була повністю змонтована, озвучена і готова до показу. Ще шість місяців довелося чекати, поки, власне кажучи, настане Новий рік, під який і планувалася прем’єра. Очікування це далося Рязанову нелегко - начебто картина готова, начебто все погоджено, але ж мало що могло прийти в голову телевізійним начальникам ... Заспокоївся Ельдар Олександрович тільки тоді, коли побачив у газеті телепрограму на 1 січня 1976 року. “18:00 - х/ф” Іронія долі, або з легкою парою! “”. І ось нарешті настали довгоочікувані 6:00 вечора, і фільм пішов в ефір ...

“Розповісти, що почалося після показу фільму, який одночасно дивилися сто мільйонів чоловік, непросто, - згадував Ельдар Рязанов. - Успіх стрічки виявився якимось глобальним. Наша картина відразу синхронно зажила у свідомості багатомільйонного народу”. Ельдар Рязанов згадував, що деякі захоплені телеграми, що прийшли на його адресу і на телебачення, були відправлені 1 січня 1976 о 21 годині 03 хвилини, тобто через три хвилини після завершення показу!

З тих пір “Іронія долі ...” і Новий рік - поняття нероздільні і однаково улюблені всім народом. Так було тоді, коли народ був “радянським”, а на телебаченні було всього три-чотири програми. Так це і сьогодні, хоча радянський народ з одного спільного дому роз’їхався по п’ятнадцяти окремих квартирах, а на пультах наших телевізорів не вистачає кнопок, щоб перебрати всі канали. Ми знаємо цей фільм напам’ять, але ми як і раніше любимо його ...