№260 від 06.10.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Без табу
Добрий день, шановна редакціє газети “Рівне-Ракурс”!
Пише Ваша постійна читачка. Сьогодні неділя - є вільна годинка, і я вирішила написати Вам ще одну правдиву історію.
Насамперед, прошу у Вас вибачення за вульгарний вірш, який 11 років тому я прочитала на першій сторінці газети “Пан+Пані”. Раз прочитала і донині запам’ятала. Але сьогодні уже ніхто нічого не соромиться. Молоді та старші жінки й чоловіки сміливо купують еротичну та суперсексуальну пресу. Наклади газет, у яких домінують кохання, подробиці інтимного життя знаменитостей, любовні драми з подружніми зрадами та є всілякі сексуальні поради на всі випадки життя, надто великі. А це означає, що ця вельми делікатна сторона людських стосунків, цікавить читачів найбільше. Отож, сьогодні в Україні ні на що немає табу. Галопом біжимо в Європу! А раніше все було інакше. Про це і наступна моя історія на конкурс “А от я знаю історію!”
Історія ця трапилася зі мною восени 1995 року, коли сексуальна революція в Україні набирала шалених обертів. Коли я недільного ранку збиралася в Острог на базар за покупками, мій 17-річний племінник Сашко попросив купити йому в кіоску газету “Пан+Пані”. До речі, із Сашком ми друзі, він ділиться зі мною найсокровеннішим, для нього я швидше подруга-ровесниця, ніж поважна тітка. Про що та газета, переконливо говорить сама назва. Але щоб настільки…
Отож, купивши все необхідне, я попрямувала до кіоска з пресою, в якому тоді ще й хліб продавали. Біля кіоска було багато людей, і я чемно стала в чергу. Аж зирк на вітрину - “Пан+Пані” - крупними синіми літерами красується назва потрібної мені газети. Трохи нижче намальована, чи, може, сфотографована розкішна і майже голісінька дівиця, а внизу - “неперевершений” вірш чималенькими буквами спокусливо вабить чоловіків:
“Сидить дівка на порозі,
Розставила руки, ноги.
Подивися, Герасиме -
Яке пекло невгасиме…”
Повірте, аж голова обертом пішла від такого надто яскравого вірша. Стала і стою, як той пень. Думаю: розійдуться усі покупці, і тоді я куплю газету. Але люди купують потрібний їм товар і відходять, а нові приходять. А я все стою, немов закам’яніла. Вже й черга моя давно минула - соромлюся купувати таку “непорядну” газету і водночас дуже хочу виконати прохання племінника, який обіцяв мені допомогти докопати картоплю, якщо я куплю йому ту газету. Стою далі, а в голові роїться нав’язлива думка, що люди подумають: “От яку розпусну газету купує жінка. І не соромно їй…”. Стривожено поглядаю на годинник - до автобуса залишається якихось 10 хвилин. А “Пан+Пані” купують лише чоловіки.
- Жіночко, ви щось хочете купити, - помітивши моє хвилювання і тривале стояння, звертається до мене продавець кіоску.
Немов німа тицьнула пальцем у “Пан+ Пані” на вітрині, і, наче ошпарена окропом, під регіт продавця і покупців побігла від кіоска. Мені здавалося, що на мене падає небо. Ненависну газету зі злістю жбурнула в сумку, сіла в автобус і приїхала невесела додому. Щоб не нести таку “нечисть” до хати, запхала її в куток порожньої кролячої клітки і трохи заспокоїлася. Вночі мені снилася розкішна гола дівиця.
Наступного дня прийшов мій любий племінник і так мило запитує:
- Тьотя Люся, ти мені газету купила?
- Аякже, купила, синочку, будь вона проклята!
- А де вона?
- У кролячій клітці.
- То там її досі кролі з’їли…
- Не з’їли. Таку погань і сам чорт не їстиме, не те що гарні домашні тваринки…
Сашко подивився на мене, як на інопланетянку, і прожогом кинувся до кролів. Радісний, немов весняне сонечко, повернувся з газетою в руках і закружляв мене по кімнаті. А потім так гарно допомагав копати картоплю.
Відтоді пройшло 11 років. Боже мій, як змінилися ми всі за цей час! Уже давно одружений мій племінник Сашко, має гарного синочка Владислава. І завжди, коли приходить до мене, просить у кільканадцятий раз розповісти, як я купувала йому “Пан+Пані”. Сміємося від душі.
Я гаряче аплодую ініціаторам і поборникам сексуальної революції в Україні! Її щедрі плоди перевершили всі їхні сподівання. І те, що я сьогодні із моїм “совковим” світоглядом не соромлюся винести на шпальти багатотиражної обласної газети таку “непристойну” історію - яскраве тому підтвердження. Повірте, вельмишановні пані та панове, одинадцять років тому я цього нізащо не зробила б.
06.10.2006 | Людмила МАЛИНОВСЬКА, с.Білашів, Острозький р-н |
Рівне-Ракурс №10 від 06.10.2006p. На головну сторінку |