У пошуках закордонного щастя

Марині було біля сорока і вона була ще незаміжня. В Україні своєї пари Марина не знайшла. Звичайно, людина не хоче залишатися весь час самотньою, і вона вирішила пошукати щастя за кордоном... Познайомилася з чоловіком, більше того – виїхала з України і зараз заміжня, проживає в США. Здавалося б, все добре, її бажання здійснилися. Але за цією гарною картинкою сховані і сльози, і біль, і горе...

“Треба жити в тій державі, де ти народився, і не треба шукати на свою голову пригод. Закордонні чоловіки не є кращими від наших. І це я не одна кажу. В інтернеті море таких думок жінок, які їдуть за кордон.

Коли я їхала, буквально за день до від’їзду жіночка, яка працює масажистом, розповідала мені про свою дочку. Каже, що та також вийшла заміж за іноземця-італійця, живе в Італії. Але вона не щаслива, хоч і має десятирічну дитину. Там кожен живе своїм життям. Чоловік не звертає на неї увагу, грошей він їй не дає, дочка заробляє для себе самостійно.

Я чомусь дуже не хотіла їхати, плакала перед від’їздом.

Іноземні чоловіки вміють заманювати наших дівчат. Вони їх не те, що люблять, вони ними користуються. Я помітила, що всі українки і росіянки, раніше чи пізніше, розлучаються. Хоча чоловіки тут їх не б’ють та й щось там купляють... Але немає відчуття, що тебе люблять, що про тебе піклуються, що тебе поважають.

Українки виїжджають за кордон, щоб не бути самотніми, щоб знайти собі пару. Вони мають мрію – жити добре. А іноземні чоловіки цим користуються. Та й, до того ж, в Україні мало чоловіків, а жінок більше. У нас різні менталітети, а це грає велику роль. Та й в нас зовсім інші життєві цінності.

Українські і російські жінки кардинально відрізняються від американок: гарне обличчя, вони дуже вірні дружини, спокійні, не вимогливі, роботящі.

Для початку, щоб жінку “заманити”, іноземці використовують методику “ловеласа” – подарунки, любовні листи. Це така собі “пастка для жінок”. А насправді, вони шукають наших жінок для того, щоб хтось був у хаті і безкоштовно прибирав.

Американські жінки мають зовсім інші цінності. У них дуже високі вимоги до чоловіків. Адже економіка там розвинена й жінка успішна. Вона може досягти багато чого, тому агресивніша і впевненіша в собі. Вона знає, що сама може дати собі раду. Я читала відгуки наших жінок про американок. Ті шукають собі чоловіка красивого, успішного, розумного, багатого... І заміж вони за них не дуже спішать. І вступають у шлюб тільки на рівних правах. Американка не буде прибиральницею в хаті, вона знає собі ціну. І, якщо чоловік не має в собі вимріяних нею якостей, вона з ним жити не буде. Саме тому багато іноземців шукають наших, бо наші менш вимогливі і терплячіші.

Однак, і українки з часом набувають там досвіду. Часто вони й роботу знаходять. І коли вони вже можуть дати собі раду в чужій країні, зазвичай – розлучаються. Це факт.

Нещодавно я отримала “Зелену карту”. Це дозвіл на проживання до двох років. За ці два роки я хочу використати шанс. Не хочеться зараз розвертатися і їхати назад. Не хочеться бути переможеною. Наші тут дуже важко живуть, дуже важко працюють. Не думайте, що американське життя – це рай. Ні, це зовсім не “рожева мрія” емігрантів. Ти приїжджаєш туди і ти там ніхто. Ти мусиш починати все з нуля, мусиш знайти себе і зарекомендувати. А найголовніше, ця “Зелена карта” дозволяє вільно пересікати кордони і мати роботу.

Я їхала за кордон по візі “Наречена”. Ця віза ніби “запрошує”, щоб їхати і вийти заміж. На це в тебе є 90 днів. Якщо не виходиш заміж, то мусиш покинути цю державу. Я вважаю, що це чесно.

Зараз я працюю волонтером в міській бібліотеці. Це для того, щоб краще знати мову. Бо без англійської шанс знайти роботу майже нульовий. Ті українки чи росіянки, які виходять заміж за “своїх”, тобто, вихідців із України чи Росії, їм простіше. Вони живуть у своєму середовищі, наприклад, в Українській громаді. Вони можуть знайти там роботу, не володіючи англійською. Але коли жінка вийшла заміж за американця, то добре знати англійську мову - обов’язково.

Усі емігранти, де б вони не були, завжди мріють повернутися на Батьківщину. Це я чула там від багатьох земляків.

Ми ж цінуємо Батьківщину тільки тоді, коли втрачаємо.

Я тепер переконалася, що найкраще жити у своїй країні. Ти тут народився, ти тут виріс і це твоя земля. Її треба любити, плекати й не намагатися від неї утікти.

Тож потрібно старатися будувати своє життя у своїй країні, не шукаючи примарного щастя десь”.