Двадцять відьом у селі

Історія, яку я розповім, правдива, і триває уже понад десять років. Отакий собі, придуманий на хвору голову, довготривалий роман. А почалося все з того, що немолода пані Софія почала ревнувати свого чоловіка Миколу до значно молодшої сусідки Тетяни. Безглуздість цих ревнощів полягає в тому, що її “любий” чоловік навіть замолоду не мав таланту до чужих молодиць, а на старості - й поготів. Хоча сама пані Соня любила добряче “стрибнути у гречку”. Але так жона сказала: її чоловік на старість “вдарився” в кохання - і все. Так вона придумала, і так воно має бути.

- Ти навіщо такий-сякий, хабалю старий, до тієї … всі меблі переніс і 20 мішків моркви на додачу, - репетує на подвір’ї Соня, що аж люди, які проходили неподалік, оглядються. Мовчить бідний Коля, терпить незаслужену образу, тупо кліпає невинними очима. Бо якби він був справжнім чоловіком, то взяв би свою “благовірну” ніжно за руку та й повів до “коханки”, що живе близенько, подивитися на ті “перенесені меблі й моркву”. А Коля мовчить, немов одержимий. Без жони ніде з двору і ногою не ступить, бо біда ще більша буде.

- Ти навіщо, гуляко безсоромний, для тієї відьми квартиру, ту, що в Рівному, переписав, - домучує чоловіка жона. Неначе без неї самої ту квартиру можна переписати. А чоловік, бідолаха, мовчить і терпить. Але, як кажуть в народі, за терпіння Бог дає спасіння, але вже, воістину, Миколина душенька вічно пурхатиме прегарною пташечкою в раю.

Так і триває ця предивна іс-

торія. Але, щоб цей імітований роман мав своєрідний відтінок, пані Софія вирішила “додати” до нього трохи містики. Думала-гадала, і дійшла висновку, що “коханка” причарувала її чоловіка якимось магічним зіллям. Та й почала їздити до всіляких ворожок, чаклунів і знахарів, які за гроші наплетуть такого, що й у найстрашнішому сні не присниться.

Не знаю, чи то їй що ворожки сказали, чи то нещасна жінка сама придумала, але факт є факт: після чергової поїздки до своїх “рятівників”, пані Соня заявила, що в нашому невеличкому селі є двадцять відьом, тобто, відьмою є майже кожна доросла жінка. Село від такої сенсації реготало несказанно. Старші жінки скрушно хитали головами і перелякано заглядали собі під спідницю - чи не стирчить, бува, звідтіля відьомський хвіст, а молоді взагалі не звертали увагу на цю маячню. Одну зовсім стареньку жінку, якій у житті довелося пережити чимало горя, Софія “охрестила” старшою відьмою.

Час ішов, Софія й далі ревнувала свого істинно вірного чоловіка та непристойними словами ображала його “коханку”. Але, як відомо, всякому терпінню приходить кінець. Подія ця сталася на пасовиську під час доїння корів, яких у той день пасла “коханка”.

- Скажи, коли твій чоловік переніс мені всі меблі, адже це не цукерки, що в кишеню візьмеш. Бери голову сільради та дільничного інспектора, приходьте до мене, дивіться, і якщо твої меблі є у мене, то забирайте їх, - спокійно мовила Тетяна.

- А переніс-таки! Переніс старий хабаль усі меблі! - з несамовитою злістю викрикнула Софія.

І тут Тетяна, ошелешена такою цинічною брехнею, вдарила “суперницю” палкою по плечах. Та миттєво побігла додому і одразу ж із чоловіком поїхала до Рівного, де у неї були знайомі лікарі, щоб зняти побої, яких насправді не було. Як і годиться, пані Соня завезла довідку про “побої” в міліцію, написала заяву і щаслива стала чекати, коли її “суперницю” жорстоко покарають. Але не так сталося, як гадалося.

Далі ця правдива і предив-

на історія набрала вкрай сміховинних обертів. Дільничний міліціонер приїхав у село для з’ясування цієї вельми делікатної і, водночас, абсурдної справи. Спершу він завітав до потерпілої, у якої взяв таку пояснювальну записку, що найталановитіші фантасти і гумористи не придумали б.

Потім зайшов до так званої коханки, в якої уже, дізнавшись, що у село приїхав дільничний, зібралося чимало людей. Прийшла і “найстарша відьма”, та й почала скаржитися міліціонеру на незаслужену образу зі сторони пані Софії.

- Пишіть пояснювальну записку і заяву в міліцію - будемо розбиратися щодо вашої образи, - сказав міліціонер.

- А я не бачу, синку, - сумно мовила баба Одарка.

- Тоді ви диктуйте, а напише нехай хтось інший…

І ось бабця почала диктувати: “Я, Марчук Дарія Пилипівна, 1918 р.н. - старша відьма у селі, а всі інші дев’ятнадцять - трохи менші…”.

- Досить, шановна, - не стримуючи сміху, сказав дільничний інспектор і закрив папку з паперами.

Інші жінки також висловили свою думку щодо недостовірності Миколиного кохання на стороні. Отже, за відсутності свідків і фактів, справу було закрито. Справедливість взяла гору.

- Міліціянт - також хабаль! - ошелешена поразкою люто резюмувала пані Софія.

Вона ще більше озлобилася на всіх і вся, і до цього часу 65-річна жінка безпідставно ревнує свого чоловіка. Та ще й упевнена, що в селі є всі двадцять відьом…