“Через прагнення схуднути мало не померла…”

На випускному вечорі дівчина все ще була пампушкою. На її очі навертаються сльози – тоненькі однокласниці в обіймах товаришів кружляли у вальсі у розкішних сукнях, а на неї налізло тільки жахливе плаття темно-зеленого кольору, в якому вона, як їй здавалося, виглядала одороблом. Було соромно перед батьками, які пішли раніше за всіх. Весь вечір вона просиділа за столом і відчула справжнє полегшення, коли втекла додому. Коли її однокласники зустрічали схід сонця, дівчина гірко ридала у своїй кімнаті. 

Вступивши до інституту, Ліля почала виснажувати себе справжніми голодуваннями: 

– За день я випивала лише каву без цукру та з’їдала декілька яблук. Їжа займала центральне місце у моїх думках – я весь час страшенно хотіла їсти, і водночас відчувала страх та огиду. Також одна з приятельок порадила мені приглушувати відчуття голоду цигаркою, і я почала курити, хоча від диму у мене червоніли очі. Схуднення стало самоціллю. Все це просто руйнувало не лише моє здоров’я, а й психіку. На третьому курсі я важила лише 55 кілограмів, але для себе продовжувала видаватися товстою та неповороткою. Якщо якийсь хлопець виявляв до мене увагу, мені здавалося, що це пов’язано з тим, що він прагне посміятися із мене. Я не помічала того, що схуднення вийшло з-під контролю…

Ліля стала нервовою, погано себе почувала, у неї постійно паморочилося в голові. Проте їй і далі здавалося, що головне – схуднути. Через постійне погане самопочуття у дівчини почалися проблеми з навчанням. Стривожилися батьки – донька аж хиталася, під очима у неї проступили сині кола. Проте вона не слухала жодних порад. До голодувань Ліля додала метод “манекенниць”, про який дізналася з журналу. У випадку, коли вона не витримувала голоду і з’їдала щось, вона одразу примушувала себе виблювати все. У результаті, крім постійних головних болей, додалися ще проблеми зі шлунком. Невдовзі Ліля закохалася. Вперше і шалено. Її обранець навчався в іншому вузі, а познайомилися вони у парку, де двоє бігали зранку. Хлопця звали Артур, і він увесь здавався їй таким незвичним і загадковим, як і його ім’я. Подумки Ліля називала його через це ім’я Лицарем. Вони бачилися щоранку, згодом він почав перед пробіжкою забігати по неї. Стосунки розвивалися швидко, Артур охоче розповідав про себе, батьків, свої захоплення та мрії. Він був щирим та уважним, цікавився її думкою з кожного приводу. 

Ліля відчувала щастя, але й тривогу. Їй здавалося, що її “повнота” і далі стоїть між ними. Адже чомусь він тримається з нею виключно по-дружньому? Ліля навіть думки не припускала, що хлопець дійсно кохає її. Як це може бути правдою, якщо вона гладка й негарна? Тому дівчина вирішила будь-якою ціною досягти бажаної мети. За зібрану місяцями стипендію вона купила таблетки, які порадила їй знайома – мовляв, від них вона “нарешті схудне”. 

Пігулки необхідно було вживати перед кожним прийомом їжі, а через те, що дівчина практично не їла, то пила їх перед кавою. Вже за декілька днів Ліля відчула, що їй погано. Десь через тиждень після початку прийому пігулок вони з Артуром мали зустрітися зранку для спільної пробіжки. Ту ніч дівчина майже не спала – її страшенно нудило, голова паморочилася навіть лежачи. В короткі хвилини забуття мучили кошмари, немов хтось душив її. Проте зранку вона пішла на пробіжку. При зустрічі Артур запитав: 

– Лілю, що з тобою? Ти захворіла? 

– Дякую за комплімент, – Ліля силувано усміхнулась. – Просто я вчора з’їла щось не те. 

Проте, коли вони почали бігти, Ліля відчула, що все попливло у неї перед очима. Останнє, що вона запам’ятала – як повільно падає, і стривожене обличчя Артура… 

Прокинулася Ліля у лікарні: 

– Лікарі поставили мені діагноз: виснаження організму і отруєння неякісними пігулками. Ще щастя, що я не випила повний курс. Хоча, з другого боку, це підштовхнуло наші з Артуром стосунки. Він зізнався мені в коханні, і я зрозуміла, що головне для мене не те, скільки я важу кілограмів, а те, скільки я важу як особистість. Живучи підрахунком калорій, не думаєш ні про що інше, і не залишається часу і сил на книги, музику, просто на нормальні відчуття…Перестаєш помічати красу життя, розуміти, що воно єдине, і вже тому безцінне та неповторне. Артур навчив мене любити та поважати себе. 

У травні цього року Ліля і Артур одружилися. Вони щасливі, і Артур любить повторювати, що коханої жінки має бути якомога більше, хоча Ліля продовжує залишатися стрункою – без жодних зусиль. Її ж приказка – найкраща дієта – це щастя.