Спокусниця

Оксана свого тата не пам’ятає. Мама розлучилася з ним, коли Оксана була ще зовсім маленька. А коли дівчинка підросла, то стала розпитувати маму про нього. Мама завжди говорила, що він поганий, бо поїхав далеко, і вони проживуть і без нього.

Та скільки себе пам’ятає Оксана, він завжди вчасно присилав аліменти. Та й про її день народження не забував. Коли Оксані виповнилося двадцять років, тато прислав їй чималу суму грошей. Ті гроші дівчині ой як згодилися, бо саме тоді її коханий Микола покликав її заміж за нього. Оксана жила з мамою в селі недалеко від Рівного. Вони хотіли переїхати в місто, але грошей на квартиру не вистачало. Оксана порадилася з мамою, і вони вирішили продати хату в селі, а за виручені гроші, додавши до них батькові, купити невеликий будиночок у Рівному.

Але грошей все одно не вистачало. І мама вирішила позичити гроші в подруги, котра вже два роки працювала в Італії. До речі, вона кликала маму приїхати до неї, вже й роботу їй підшукала.

Весілля не робили, бо Миколині рідні жили аж на Полтавщині. Зробили разом вечоринку і новосілля в місті. Оксана раділа, що на роботу їй ходити тепер близенько, та й Миколі легше буде знайти іншу роботу, бо на цій платили зовсім мало. Мама ж почала готувати документи в Італію. Так, у клопотах, пройшов майже рік. Помаленьку зробили ремонт. Микола став працювати водієм у приватній фірмі. Оксана була щаслива, що у всьому в них лад та спокій. Невдовзі вона народила гарненького хлопчика, якого назвала на честь свого тата – Петриком. Дитина була здоровою і жвавою. Оксана вперше вирішила написати листа татові на ту адресу, звідки приходили гроші. Привітала його з онуком і вислала фотографію, де була ціла сім’я з мамою і маленьким Петриком. Не забарилися поздоровлення й лист від тата, та ще й переказ на кругленьку суму. Це тато вперше написав їй і просив пробачення за те, що не склалося в нього життя з її мамою. Він був щиро вдячний, що Оксана не відцуралася від нього. Писав, що мамі він давно пробачив, а дочку свою Оксану і її чоловіка з внуком Петриком дуже любить, хоч ніколи й не бачив їх, і запрошував Оксанину родину до себе в гості. З листа жінка зрозуміла, що її тато - порядний сім’янин і успішний бізнесмен. Має свою фірму, машину, будинок...

Коли мамині документи на виїзд уже були готові (чекали тільки відкриття візи), трапилося нещастя. Вранці пішов дрібний мокрий сніг з дощем. Мама послизнулася на сходах і впала, підвернувши ногу. В лікарні їй наклали гіпс, і Микола того ж вечора забрав її додому. А тут через тиждень треба було їхати в Київ забирати паспорт, бо вже візу відкрили. Мама плакала, бо не могла поїхати з поламаною ногою. Вона подзвонила подрузі в Італію, що не може приїхати і пояснила причину. Але та дуже її просила, адже мамі там тримали місце. Якщо вже вона не може, казала подруга, то нехай приїде дочка, бо ж і зарплата буде хороша. Говорила, що треба доглядати таку дитинку, як Петрик. І мама стала просити Оксану, щоб дочка їхала замість неї в Італію, а коли знімуть гіпс і нога не болітиме, то вона приїде і змінить Оксану. На сімейній раді так і вирішили зробити. Закордонний паспорт у Оксани був, а за більші гроші візу зробили за тиждень. І ось вона вже збирається в дорогу. Тільки згодом вона пожалкувала, що покинула маленького Петрика і молодого чоловіка...

В Італії Оксану зустріла мамина подруга. Привела в родину, де треба було доглядати дитинку. Сім’я була багата. Господиня будинку, Еммі, вже мала 37 років. Але народила вона вперше, бо займалася бізнесом, та ще й училася в Америці. Чоловікові теж було близько сорока років. У них був сімейний бізнес: магазини, модельні агентства. Оксана ще не бачила такої розкоші. У домі був басейн і по три машини на кожного в сім’ї. З ними в цьому розкішному будинку ще жили двоє батьків господині дому і дві прислужниці, котрі стежили за порядком у будинку.

Спочатку Оксана дуже переживала, що не справиться зі своїми обов’язками. Але в неї неначе друге дихання відкрилося, коли побачила маленького Антоніо. Він навіть був чимось схожий на її Петрика. Смагляве дитинча ніби відчувало, що вона - мама, затихало на її руках. Еммі відмовилася давати сину своє молоко, бо берегла фігуру. Оксана ж, відкинувши всякі “бони-мони”, стала варити Антоніо легенькі кашки, кип’ятити молоко, робити натуральні соки. Дитинча почало набирати вагу, стало жвавим, радісним.

За перший місяць роботи Оксані заплатили сімсот євро. Помаленьку вона стала вчитися італійської мови. Їй у цьому допомагала прислужниця, яка теж була із України, - Наталка. Двоє молодих жінок здружилися, допомагали одна одній. Наталка розповіла, що їхні господарі - порядні люди, яких мало є на світі, і їм дуже пощастило. Якщо Оксана буде старатися, то вони їй зарплату будуть платити ще більшу.

Щотижня Оксана дзвонила додому, щоб почути голос свого синочка, чоловіка, мами. Їй було важко без рідних, але вона мусила змиритися з цим, бо треба ж було заробляти гроші. Мама запевняла, що в них усе добре, розповідала, що їй скоро знімуть гіпс, а також про те, яким цікавим росте її Петрик. Оксана постійно висилала гроші і просила, щоб мама купувала її синочкові все, що потрібно. Розповідала рідним, що їй тут добре, що її поважають і хвалять за те, що вона вміє доглядати і виховувати Антоніо. Мама просила, щоб Оксана побула в Італії хоч рік, а тоді вона її замінить. Щоб за Петрика не переживала, вона його глядить, як свою дитину.

Та й Оксані тут подобалося. Коли Антоніо спав, вона допомагала прибирати, куховарити. А одного разу на день народження Еммі вона спекла великий красивий торт і гарно його прикрасила. Господиня була в захваті. Вона не могла повірити, що такий торт Оксана спекла сама. А він ще й смачний дуже вдався! З тих пір Оксана допомагала Наталі ще й готувати, і господарі стали лишатися вечеряти вдома. Зарплата в Оксани стала тисяча євро і виплачувалася без затримки. Майже всі гроші вона висилала додому. Еммі знала, що в Оксани є маленький синочок. Іноді вона купувала щось із одягу й іграшок для Петрика, а Оксана передавала їх в Україну.

Одного разу Еммі покликала Оксану до себе в кабінет і розповіла, що їхня сім’я має намір переїхати в Америку на постійне проживання, оскільки у них там власні агентства й фірми. Вона запрошує Оксану, а якщо потрібно, то і її чоловіка з дитиною, їхати з ними в Америку. Роботою Миколу і її вона забезпечить. Якщо вони захочуть, то залишаться з Миколою в Америці назавжди, а ні - то колись повернуться назад на Україну. Якщо це питання вирішиться позитивно, то Еммі планує народити другу дитину, і дуже хоче, щоб саме Оксана доглядала її. Оксані дуже сподобалася ця пропозиція. Тим паче, що вона переконалася, що Еммі - порядна людина, за цей рік вона не чула жодного поганого слова від неї. І Оксана попросилася поїхати на Україну, щоб порадитися з рідними. Та й душа рвалася до сина, дуже вже вона скучила за всіма. Мамі розповіла про телефону про те, що їй запропонували, але не сказала, що збирається приїхати додому, хотіла зробити приємний сюрприз.

Перед виїздом Оксани на Україну Еммі подарувала їй багато своїх речей, заплатила зарплату за останній місяць. Спакувала трохи іграшок і для малого. Оксана було на сьомому небі, летіла додому, як на крилах...

Але не так сталося, як гадалося. Ступивши на подвір’я біля будинку, вона відчула, як щось тривожно тьохнуло в серці. “Все таки треба було попередити рідних про приїзд, - чомусь подумалося. - А що, як нікого вдома немає?”. Двері були незамкнені. Тихенько зайшла в коридор, відчинила двері в кімнату і завмерла...

На дивані лежала мама і годувала груддю маленьку дитинку, а біля неї під стіною спав Микола. Маленький Петрик бігав за м’ячиком. Коли мама підняла очі і побачила Оксану, їй аж дух забило. В Оксани ж ноги налилися свинцем, вона не могла ступити й кроку. Що це за дитина? Від кого вона? Думка наввипередки доганяли одна одну. Вона ж на все пішла заради матері, своєї сім’ї, висилала всі гроші, які так тяжко заробляла, не досипаючи ночі! Вона доглядала чужу дитину, а своя, може, й недоглянута була! “Боже, хіба ж я таке заслужила? Чого Микола спить на одному дивані з мамою? Це що, розкіш чи просто хіть зробили їх коханцями?”. Мамині очі благали: “Дочко, прости...”. Але в ту мить вони обоє стали їй ненависні, прокляті. Не зогляділася, як подумки почала проклинати. Хотілося кричати, кудись бігти, але язик неначе відняло. В кімнаті чутно було тільки лепетання маленького Петрика, який розбирав пакунок із подарунками. “Де мої гроші?” - запитала вона, шукаючи там, де вони раніше завжди лежали. Схопила всі до копійки, кинула в сумочку і підбігла до телефона. Попросила оператора набрати Італію. Через хвилину почула голос Еммі. Оксана сказала, що, як тільки будуть готові документи, одразу приїде з сином. Назавжди. Еммі, не ставши навіть розпитувати, що трапилося, відповіла, що її зустрінуть.

Майже всі свої речі і речі Петруся Оксана віддала однокласниці, яка жила зі своєю сім’єю досить бідно. Написала лист татові і вказала свою італійську адресу. Микола на колінах благав, щоб не їхала, не забирала Петрика. “Ні, - сказала твердо. - У тебе є інша дитина - дівчинка, нагуляна з моєю матір’ю”. Оксана розуміла, що та дитина ні в чому не винна, але не могла стримати себе - відчувала до неї відразу. Як і до мами (ту жінку й мамою уже не назвеш), на яку жаль було дивитися: вона, неначе побита собака, боялася показатися Оксані на очі.

Через два тижні Оксана вже мала на руках готові документи. “Скоро буду в Італії! Звичайно, жаль залишати домівку, Україну, рідне місто. Але назад вороття немає”. Попрощалася з подругами, однокласниками, колегами по роботі, немов серцем відчуваючи, що більше сюди не вернеться ніколи. “Як таке могло статися? - не полишала думка. - Що думала собі моя мати, коли лягала в ліжко з моїм чоловіком? Виправдання цьому немає”.

Вже в Італію їй прийде лист від тата. З нього Оксана зрозуміє, що він також поїхав на чужину, щоб не бачити огидної спокусниці - своєї дружини, - яка переспала з його рідним братом, коли вже була вагітна Оксанкою. Він застав їх обох у ліжку. Пробачити не зміг. І тепер Оксані випала така ж доля, як її татові.

Зараз Оксана живе і працює в Америці. У неї все гаразд. Вийшла заміж, має хорошого чоловіка. Дружать сім’ями з італійкою Еммі, яка прийняла її з Петриком у свою родину в тяжку хвилину. Своїй подрузі часто передає подарунки, гроші, телефонує, і дуже сумує за рідною Україною.