Наказано - вижити!

Таня росла в сім’ї, де любов і повага один до одного була помітна з першого погляду. Батько - військовий лікар, мати - вчителька. Був у Тетяни і старший брат Максим. Як у тій казці - жили-поживали та добро наживали. Батько у свій час служив у Німеччині п’ять років. А потім, як і всі військові, з сім’єю переїздив з одного військового містечка до іншого. Дітям доводилося часто змінювати школи, але на навчанні це не позначалося: обоє вчилися добре. Наприкінці своєї військової служби батьки опинилися в обласному центрі. На той час діти вже закінчили школу. Максим навчався у технічному вузі, Таня - у педінституті. Вона мріяла, як і мама, бути вчителькою.

Якось на дискотеці Таню запросив до танцю високий вродливий юнак. Їй здалося, що це принц з її дитячих снів.

- Як тебе звуть, красунечко?

- Таня.

- Ти вчишся чи вже працюєш?

- Закінчую педінститут.

- Мене звати Анатолій, я маю свій бізнес у місті атомників, а сюди приїхав у справах.

Знайомство продовжили в кафе, куди Анатолій запросив Таню. Він провів її додому, вони обмінялися номерами телефону.

- Я буду тобі часто телефонувати. Ти мені сподобалася, - сказав на прощання Анатолій.

Всі наступні дні думки Тані були зайняті “принцом”. А через тиждень він зателефонував.

- Пробач, що довго не дзвонив. Розумієш, справ багато... Як поживаєш?

- Добре. Готуюся до державних іспитів.

Потім були зустрічі: то Тетяна їздила до Анатолія, то він до неї. А згодом - знайомство з батьками, весілля. Анатолій хотів, щоб жили у нього, адже він нещодавно купив велику гарну квартиру. Тані шкода було розлучатися з батьками, та любов була понад усе.

Влаштуватися на роботу в селищі, де всього дві школи, було неможливо. Отже, довелося Тані змиритися зі статусом домогосподарки. Спочатку все було ніби добре. От тільки деякі “дрібнички” псували щастя: то Толік приходив додому пізно і напідпитку, то примушував дружину давати пояснення, чому витрачає багато грошей, то йому не подобалося, що Таня часто їздить до батьків.

- Ти тепер заміжня, отже, забувай про ці вояжі. Нема чого витрачати на це гроші.

Тані було боляче й образливо чути такі слова. Та коли спробувала протестувати, почула: “Дівчино, не забувай, що ти живеш на моєму утриманні”.

Коли Тетяна завагітніла і з радістю сповістила цю новину Анатолія, у відповідь почула:

- Це не входить у мої плани. Зробиш аборт.

- Ні, цього робити не буду, - вперше рішуче заявила вона.

- Будеш, дівчино, будеш. Тут я господар.

Таня гірко заплакала. А коли Анатолій пішов увечері до друзів грати в більярд, вона швиденько зібралася й поїхала до батьків.

Вдома вона вперше відверто розповіла батькам про своє подружнє життя. До цього вона багато чого замовчувала - не хотіла, щоб батьки хвилювалися. Втім, вони давно про все здогадувалися, адже батьківське серце не обманеш. Воно, здається, розривалося від болю за свою дитину. Що порадити? Як бути? Розійтися - це не вихід, потрібно діяти по-іншому.

- Тетянко, спробуй порозумітися з чоловіком, - порадила мати, - адже у вас буде дитина, якій потрібен батько.

- Добре, я спробую. Та це востаннє.

Чоловік зустрів її брудною лайкою:

- Де вешталася?

- У батьків була.

- Що, їздила жалітися?

Вона змовчала.

- Ще раз без мого дозволу поїдеш - пожалкуєш про це, - гримнув чоловік. - Я вже домовився з лікарем. Завтра в обід я приїду за тобою і поїдемо робити аборт.

Наступного дня, коли чоловік поїхав на роботу, Таня почала збирати речі. Вона нічого не візьме з того, що він їй купив - тільки те, з чим прийшла до нього. Кинувши останній погляд на дім, у якому колись була такою щасливою, вона подумки попрощалася зі своїм минулим.

Та біда ніколи не приходить одна. За півроку не стало обох батьків. Тато раптово помер на присадибній ділянці. Мати не змогла цього пережити. Зранку до вечора вона сиділа біля могили чоловіка. Розмовляла з ним, просила пробачити, що того фатального дня не була разом із ним. Невдовзі й вона померла - серце не витримало тяжкої втрати.

Залишилася Таня в батьківській квартирі сама. Брат Максим жив окремо - в нього була своя сім’я, підростав син.

Невдовзі Таня народила донечку. Дівчинка була хворобливою. Ще б пак, стільки всього пережила Тетяна, будучи вагітною. По ночах маленька Оксанка постійно плакала, не могла заснути. Таня вже й забула, коли добре спала. Єдине, що, як їй здавалося, було порятунком - келих вина. Вип’є - і життя ніби стає іншим, та й сил додається.

Максим із дружиною часто бував у Тані, допомагали їй в усьому. Останнім часом він почав помічати, що з сестрою щось негаразд: то без причини сміється, то плаче. Одного разу, навідавшись без попередження, побачив те, про що здогадувався: Таня сиділа на підлозі, поруч стояла майже порожня пляшка вина, а дитя заходилося плачем у ліжечку.

- Ти що з собою робиш? У тебе ж дитина!

- А ти знаєш, що таке розбите життя, що таке самотність? - захлинаючись від сліз, кричала Таня. - Ти знаєш, що таке відчай, який можна загасити лише вином? Так, я п’ю кожен день, і багато. Та по-іншому жити все одно вже не можу, та й не хочу. Взагалі не хочу жити.

- Але ж у тебе є дочка, Оксаночка! Ти про неї подумала?

- Не пропаде: хтось її виростить. Все одно така мати їй не потрібна...

Максим зрозумів: діяти потрібно негайно і рішуче.

- Збирайся, будете з дочкою жити в мене. Зрозумій, тобі потрібно лікуватися, і мені не шкода ніяких грошей для цього. Я повезу тебе в Київ, до найкращих лікарів.

Таня слухняно підвелася, підійшла до дзеркала, в яке вже й забула, коли дивилася. Навіщо? Щоб побачити розкуйовджене, давно не мите волосся, обличчя, яке перетворилося на маску?

...Півтора року тривала боротьба за Тетяну. Двічі вона втікала з наркодиспансеру і знову бралася за старе. Запивала надовго, закрившись у своїй квартирі. Біла гарячка стала супутницею її життя. Маленьку Оксану доглядала дружина Максима.

Одного дня на серці в Максима було особливо неспокійно, він ніби відчував біду. Максим одразу поїхав до сестри. Стукав у двері її квартири, дзвонив, - тиша. Тоді він виламав двері й увірвався до спальні. Те, що він побачив, змусило здригнутися: Таня лежала непритомна в калюжі крові. У неї були порізані вени. “Швидка” приїхала миттєво, і, на щастя, життя Тані врятували. Знову Київ, знову лікування...

Час невблаганно спливає. За життєвими проблемами, роботою я на якийсь час забула про Таню. Вже більше двох років не бачила ні її, ні Максима. А одного разу, це було влітку, я зайшла в кафе, аби поласувати морозивом. Всі місця були зайняті, і лише за одним столиком, де сиділа жінка з дитиною, було вільне місце.

- Біля вас можна присісти? - запитала.

- Будь ласка. А ви мене не впізнаєте?

Я пильно придивилася до молодої жінки.

- Тетяна? - невпевнено запитала.

- Так, це я. Напевно, дуже змінилася?

- Ну, що ти. Ти така ж красуня, як і була. Я тобі декілька разів телефонувала, але ніхто не відповідав.

- Я вже там не живу. Батьківську квартиру була змушена продати, - дуже багато коштів пішло на моє лікування. Я знаю, Максим багато розповідав вам про мою біду. Він купив нам із Ксюшею однокімнатну квартиру.

Вона довго розповідала мені про все щиро та відверто.

- Ви знаєте, хто мене врятував, повернув до життя? Максим і Ксюша. Коли мені було нестерпно важко на лікарняному ліжку, брат діставав фотографію Ксюши і повторював: “Дивися, вона чекає на тебе!”

Тетяна розповіла, що вилікувалася остаточно. Працює вихователем у дитсадку, куди ходить Ксюша.

Я слухала і думала: “Людина може, вона повинна вистояти, незважаючи ні на що”.