ЄВГЕН ШМОРГУН

На білий світ з’явився він у селі Новожуків (нині – Іскра ) Рівненського району. Закінчив Дубенське медичне училище, Рівненський педінститут. Працював у колгоспі, фельдшером, співробітничав у газетах, керував обласним літературним об’єднанням. У 1980-2000 роках очолював обласну організацію Національної спілки письменників України. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературних премій імені Валер’яна Поліщука (1984 ), імені Володимира Кобилянського (1997 ), імені Лесі Українки (2000 ), імені Уласа Самчука ( 2013 ).

Якщо бути відвертим, то коли взявся за написання розповіді про письменника Євгена Шморгуна, то спочатку аж розгубився. Чому? Бо за свою сорокап’ятирічну журналістську практику переважно стикався з труднощами, пов’язаними з нестачею матеріалу при написанні про ту чи іншу людину. А тут – того матеріалу море! Скажімо, якби Євген Іванович написав лише трійко історичних творів: ,, Дорога до Іліона”, ,,Повісті з античних часів” і нарешті роман ,,Сніги не початі”, то думок і роздумів довкола них вистачило б на добру наукову роботу. І запитань до автора виникло б дуже і дуже багато. Найперше, як йому вдалося вжитися спочатку в античному світі, а потім успішно перебратися в 14-15 століття?

Ні, я не помилився у вживанні слів – саме вжитися і перебратися. Бо коли читаєш ці книги, розумієш, що так змалювати ті часи можна лише живучи поруч із героями творів. І він таки жив з ними, яскраво переконуючи читача вражаючими художніми деталями, виразними описами портретів героїв, наприклад, того ж боярина Тишка, Митра, княгині Агафії.

А коли жив поруч, то й ходив у воєнні походи, захищав у їх лавах свою землю від ворогів. Інакше звідки взялося таке розуміння тактики ведення боїв, скрупульозний опис обладунків.

Але ж якщо ці твори є такими потужними джерелами пізнання, то чим же є уся творчість цього письменника? Адже десь три десятки книг вибилося подібними джерелами з-під пера письменника.

Якось запитав у Євгена:,,А яку книгу вважаєш найголовнішою з написаних тобою? Чи є у тебе така книга, що якби ти її не створив, то наче Шморгун не був би й Шморгуном?”

Ну, думаю, таки упіймаю письменника на м’якуші: почне зараз шаблончиком користуватися – отим, про дітей, коли для батьків всі діти однаково дорогі. А книги автора, то ж якраз і є його діти.

Не спіймався… Лише усміхнувся: – Якби ж то я знав, то, можливо, тільки її і писав би все життя.

І подумалось: як добре, що Євген не знає отої своєї головної книги, бо тоді дітвора ніколи не прочитала б його творів для дітей: ,Що шукала білочка”, ,,Зелені сусіди”, ,,Диво сил – зілля”, ,,Що сказав би той хлопчик”, ,,Де ночує туман”, ,,Вогник-цвіт”, ,,Ключ-трава”, ,, Рослинничок”, чимало творів з яких включено в підручники для школярів. Крім того, завдяки цьому, з шморгунового творчого джерела п’ють снагу не лише українські діти, бо його твори перекладені й білоруською, болгарською, киргизькою, російською, тувинською та іншими мовами.

У літературних колах знають Євгена Шморгуна як досвідченого редактора прози, поезії та історичної літератури, як філігранного перекладача, наполегливого і послідовного просвітянина. Саме Євген Шморгун вивчив історію написання Пересопницького Євангелія, завдяки своїй організаторській наполегливості добився встановлення в селі Пересопниця на Рівненщині пам’ятника цій першокнизі, а також написав історію Пересопницького Євангелія.

Він, як голова журі конкурсу імені Петра Яцика, щорічно готує та забезпечує видання колективного збірника ,,Проріст”,у якому вміщуються твори переможців цього змагання , що кожного року вручаються дітям біля Пам’ятника першокнизі в селі Пересипниці у День української мови.

Завдяки його наполегливості та за безпосередньої участі було також започатковано видання серії книг у документах та спогадах свідків тих подій ,,Реабілітовані історією” про злочини комуністичного режиму.

Не можна сьогодні не згадати про ще один щедрий ужинок письменника – його безпосередню участь, як редактора, у виданні серії ,,Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука”, яка вже вилилася в 26 книг маловідомих творів як Уласа Самчука, так і його сучасників. З цих книг читачі мають змогу ближче ознайомитися з творчістю Антона Кучерука, Олени Теліги, Олекси Стефановича, Анатоля Демо-Довгопільського, Леоніда Мосенза, Авеніра Коломийця,Антоніни Горохович, Галини Журби, Юрія Горліса-Горського, Романа Бжеського, Степана Скрипника та ін.

На початку 2015-го року побачила світ книга письменника-просвітянина ,,Біля тамтого берега” з поміткою на титульній сторінці ,,Записки на полях зошита моїх днів”, де вміщені його віршовані твори-одкровення та короткі оповідання про дива природи. Це – наче подарунок для себе до ювілею. Коли читав цю книжку, то подумав, що вміє Євген Шморгун бачити не тільки очима, а й серцем.

Який він, Євген Шморгун? Справжній, найсправжнісінький, часто безкомпромісний, особливо, коли йдеться про відстоювання справедливості, необхідність допомогти людині, якихось загальних інтересів, і зовсім непрактичний, беззахисний, коли доводиться постояти за себе.

Він – справжній письменник, просвітянин, краєзнавець, історик, природолюб. Щодо останнього, то не сказати про це означало б обійти важливу сторінку життя Євгена Шморгуна. Адже серед природи він почувається так впевнено, як і за письменницьким столом. Він знає кожну стежину в Карачунському лісі, назву переважної більшості трав, їх цілющі властивості, розпізнає по голосах не один десяток крилатих друзів, а ще всі озера, де клює отакенний карась, усі грибні місця в окрузі.

Тож влітку, коли той карась клює, а восени, як визирають з-під моху, листя та вересу гриби-сурмачі, не застанете Євгена вдома – він або в лісі, або на березі річки чи озера. І знаєте, що він там поробляє? Підшукає дуже часто рівненького пеньочка, покладе записничок на нього і записує свої враження від побаченого і почутого. А бачить і чує він ой багато! Що й десятьох того всього не почують і не побачать. На те він талант – художник слова.

Коли він пише на тому пеньочку, то не шкодує ніколи, що не спіймав отакенної рибини: згодом спіймає, коли вона підросте. Грибів же назбирати також завжди встигне. А слово, вважає, слід ловити саме у ту мить, як воно явилося тобі.

Приблизно щось таке пробурмоче майстер слова, коли хтось надумає пожартувати з приводу того, що садок його порожній чи в кошику грибів лише на денці, а сонце вже тулиться до обрію.

Хай же, Євгене Івановичу, джерела з-під твойого пера завжди будуть життєдайними і цілющими, з яких читачі могли б довіку черпати знання і наснагу на добрі діла.