Звідки взявся і для чого нам Пагорб Слави?

Останній раз я була на Пагорбі років два тому. Бо живу в іншому районі, та й, якщо чесно, після багатьох «цікавих» кримінальних чуток, і великого бажання йти туди не було. Та, попри все, ось іду.

Перепоною на шляху стає небезпечний перехід через автотрасу, адже нею машини мчать не на маленькій швидкості.

Далі – викладена великими каменями дорога. На жаль, те каміння побите, під ним росте трава, а де-не-де воно й узагалі відсутнє. Поблизу – багато дерев, нескошена трава.

Справа – маленький дитячий майданчик, а біля нього таблиця з написом «Дитячий майданчик встановлено за сприяння ПриватБанк».

Побачила всім відомі тюльпани: подекуди вони ростуть, подекуди – росли, але їх вирвали, а десь мали б бути, та їх і не було.

Є тут і лавочки, і смітники. І люди тут є – приходять з дітьми, з собаками…Словом, гуляють.

Здивувалась, побачивши у цей зовсім не ранній час тут… ПРИБИРАЛЬНИКІВ території. Вони якраз підмітають. Пилюка стоїть страшенна. Не знаю, чи то вони постійно так, чи перед 9 травнем стараються…

Найважче дається це шлях по сходах до монументу героям. Особливо для старших люлей, яким важко підніматися наверх. До речі, хто саме створив пам’ятник «Слава героям 1941-1945» і для чого – більшості жителям міста невідомо. Є він, ну то і є. А хто аж надто зацікавиться – нехай звернеться за довідкою в Рівненський обласний краєзнавчий музей і там йому назвуть імена скульптора Василя Вінайкіна та архітектора Юрія Москальцова.

Проте, краєвид з Пагорба дійсно вражаючий: вільний простір, велич природи і міських будинків. Дивишся – і відчуваєш свободу, і дихати стає легше. І зріє переконання: дане місце – окраса нашого Рівного. Але Пагорб Слави потребує догляду. Адже краса, якщо за нею не доглядати, зникає. І НАМ жити у цьому місті, НАМ дихати цим повітрям, НАМ творити його історію!

Олександра НАГОРНА