Курйозні випадки з життя відомих людей

Це тільки дещиця зі світової скарбниці документального, високого гумору, гумору спонтанного, іноді просто разючого. Читаймо, мотаймо на вус, а в кого нема вуса — на щось інше, і так ми трохи наблизимося до геніальності цих людей, і в чомусь, може, станемо, як вони.

ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК

Малообдарована співачка, про концерти якої кричали афіші, поцікавилася у композитора Брамса, що він думає про майбутній концерт.

Брамс запитав:

— А ви, пані, готові до концерту?

— О, так! Може, ви послухаєте мене зараз?

— Ні, ні, — швидко заперечив Брамс, — я тільки хотів дізнатися, чи готове у вас до концерту плаття й чи куплені рукавички?

— Звичайно, але чому вас цікавлять ці дрібниці?

— Просто якби ви не зробили всього цього, я радив би вам відмінити концерт.

БУМЕРАНГ

Під час репетиції однієї з ораторій Ліста оркестр грав хто в ліс, хто по дрова, і композитор, махнувши в розпачі диригентською паличкою, вигукнув:

— Панове, але ж це чистої води балаганна музика!

На мить запанувала мертва тиша, а тоді хтось іззаду пробурчав:

— Так це ж не ми її написали!

ГЕНІАЛЬНИЙ РУКАВ

Одного разу в Відні до Берліоза підбіг маленький жвавий чоловічок:

— Пане Берліоз, я великий прихильник вашого грандіозного таланту... Дозвольте доторкнутися руки, яка написала «Ромео і Юлію»!

З цими словами він учепився в рукав композитора й блаженно завмер.

— Пане, — обережно торкнув його за плече Берліоз, — тримайтеся ліпше за інший рукав: я маю звичку писати правою рукою.

ЗАМАНЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ

Опера Генделя «Ринальдо» була видана одним хвацьким комерсантом і упродовж кількох днів розпродана, принісши ділкові велику суму грошей, із якої Гендель отримав лише мізерну частку.

— Слухайте, — сказав комерсантові Гендель, отримуючи свої гроші, — щоб між нами не було ображених, наступного разу ви напишете оперу, а я її видам.

ДОРЕЧНА ПОРАДА

Одного разу Вольтер був присутній на доброчинному концерті. Якийсь час він терпляче слухав співака-любителя, але потім, не витримавши, голосно зауважив:

— Одначе, співак жахливо фальшивить.

— Це не його провина, — заперечив сусід, — бідолаха з колиски тугуватий на вухо.

— Тоді, мабуть, пора йому сказати, що арія вже скінчилася!

ДЕДУКЦІЯ

Якось один із друзів Конан Дойла вирішив перевірити, чи справді той такий кмітливий, як його герой Шерлок Холмс. Коли письменник прийшов до нього в гості, його запитали:

— Що тут сталося хвилину тому?

— Пробігла миша, — відповів Конан Дойл.

— Але як ви здогадалися?

— Це елементарно, панове. Погляньте на крісла: на кожному з них сліди жіночих черевичків.

ДЕДУКЦІЯ-2

Одного разу Конан Дойл прибув до Парижа й узяв кеб від вокзалу до готелю. Коли він платив візникові, той сказав: «Дякую, пане Конан Дойл».

— Звідки ви знаєте, хто я? — спитав із великим здивуванням письменник.

— Бачите, пане, — відповів візник, — як видно з газет, очікувалося, що ви приїдете в Париж із півдня Франції. З вашого одягу, особливо з капелюха, а також із того факту, що ви маєте парасолю, я зробив висновок, що ви англієць. Ці деталі допомогли мені здогадатися, що ви, ймовірно, пан Артур Конан Дойл.

— Чудово! Чудово! — сказав пан Артур. — Ви проаналізували факти цілком правильно, хоч було їх у вас так мало! Розумна робота! Дуже розумна!

— Еге ж, — сказав візник. — Ваше ім’я є на обох ваших дорожніх сумках. Цей факт теж допоміг.

БЕЗ ЗДАЧІ

Німецький композитор Ґлюк, проходячи повз крамницю, випадково розбив скло у вікні. Він спитав господаря, скільки коштує скло, і, взнавши, що півтора франки, дав йому екю (три франки).

У господаря не було здачі, він хотів піти до сусіда розміняти екю.

— О, не гайте часу, — сказав Ґлюк, — залиште екю в себе, я залюбки розіб’ю ще одне скло.

КРИТИКА

Одного разу Гоголь прийшов до Жуковського дізнатись його думку про свою п’єсу. Після ситного обіду — Жуковський любив добре попоїсти, причому улюбленою стравою поета були галушки, — Гоголь почав читати. Жуковський, що полюбляв по обіді подрімати, не зміг збороти своєї звички й заснув.

— Я просив вашої критики... Ваш сон — найкраща критика, — сказав ображений Гоголь і спалив рукопис.

ДОБРЕ СЕРЦЕ

Коли на вечірці письменників і акторів Горький традиційно виступав із сольним номером, Чехова спитали:

— Скажіть, а чому Горький співає з заплющеними очима?

— У Горького дуже добре серце, — відповів Чехов. — Він не може бачити, як інші страждають від його співу.

ДУЕЛЬ

Марселя Пруста якось викликав на дуель письменник, малограмотний і самовпевнений. Вручаючи Прустові візитку, він презирливо мовив:

— Я дозволяю вам обрати вид зброї.

— Чудово! — вигукнув Пруст. — Я обираю орфографію. Вас убито.

ПРОВАЛ

Якось знайомий композитора Пуччіні, доволі посередній молодий музикант, уїдливо сказав:

— Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я напишу траурний марш до твого похорону і, щоб не спізнитися, почну завтра ж.

— Що ж, пиши, — зітхнув Пуччіні. — Та ось боюся, що це буде перший випадок в історії, коли похорон освищуть!

ЧИЯ РОБОТА?

Під час окупації Парижа офіцери Вермахту іноді відвідували майстерню Пікассо. Кожного з цих непрошених гостей художник мовчки зустрічав і так само безслівно проводжав із майстерні. На прощання «гість» отримував репродукцію відомої картини, присвяченої зруйнованому фашистською авіацією іспанському місту Герніка. Передаючи подарунок, Пікассо завжди казав тільки одне слово:

— На пам’ять!

Якось до художника зайшов представник окупаційної влади — агент таємної поліції — й, показавши репродукцію, спитав:

— Це ваша робота?

— Ні, — відповів Пікассо, — це ваша робота!

ПОСЛІДОВНИК ПИРОГОВА

Будучи в Парижі, відомий хірург М. І. Пирогов вирішив зайти в Медичну академію. Там його ніхто не знав, і він скромно вислухав лекцію професора Нелатона про нову складну операцію, яку вперше зробив російський хірург Пирогов. Закінчивши пояснення, професор запропонував, аби хтось із присутніх проробив цю операцію на трупі. Вийшов Пирогов і блискуче повторив усю операцію.

Професор Нелатон зрадів:

— Чудово! Неймовірно! Друзі, я пропоную послати телеграму нашому славному колезі Пирогову, що в Парижі він має гідного послідовника, який зробив операцію не гірше за нього. Дозвольте, друже, як повідомити про вас Пирогову? Як ваше прізвище?

— Пирогов.

НАГОРОДА

Едвард Гріг не любив нікого з можновладців. Всесвітньо відомий композитор, він був гордістю своєї батьківщини. Норвезький король вирішив нагородити його орденом. Гріга запросили до королівського палацу. Композитор одяг фрак, як того вимагав етикет, і вирушив на прийом. Коли один із великих князів за дорученням короля вручив Грігові орден, той відповів:

— Прошу передати його величності дяку за увагу до моєї скромної персони, — і сховав орден у кишеню. Придворні зніяковіли, такого їм іще не доводилось бачити — адже кишеня у фраках пришита ззаду...

БОРЖОК

Брати Ґрімм зібрали й записали багато народних казок. Одна з них, про пройдисвіта кравця, закінчується приказкою: «Хто цій казці не повірить, має талер заплатити».

І ось одного разу до старшого з братів прийшла маленька білява дівчинка й сказала, що вона хоче бачити професора. Її провели до нього в кабінет.

— Це ти Ґрімм, професор?

— Так, — відповів старий.

— Я всі твої казки перечитала, і ту, про кравця, теж, і я їй не вірю. Я повинна заплатити талер. Ось тобі п’ять зільбергрошів, у мене поки більше немає. Я тобі потім потрошку віддам, ти не турбуйся.

МОВА СИМВОЛІВ

Коли вийшла у світ нова книга Віктора Гюґо, він, прагнучи з’ясувати, як вона розходиться, послав видавцеві листівку, на якій тільки й було: «?» Відповідь видавця була так само лаконічною: «!»

ПРИКМЕТА

Якось у Віктора Гюґо спитали:

— Чи траплялись у вашому житті прикмети, які провіщали вам у майбутньому славу?

— Так, — відповів письменник, — було таке. Пізно увечері я повертався додому. Зупинив біля будинку карету, подзвонив, але консьєрж чомусь довго не відчиняв дверей, а мені тієї миті страшенно кортіло до вітру. Нічого не лишалось, як помочитися просто біля дверей. І вийшло так, що саме в той момент з’явився якийсь перехожий. Побачивши, що я роблю, він сказав: «От свиня! Треба ж таке робити біля дверей самого Віктора Гюґо!»

РОБОТА НОН-СТОП

Відомий англійський фізик Резерфорд зайшов якось увечері в одну зі своїх лабораторій і побачив працівника, що сидів над приладами.

— Що ви робите тут так пізно? — спитав Резерфорд.

— Працюю, — була відповідь.

— А що ви робите вдень?

— Звісно ж, працюю, — відповів той, очікуючи від ученого похвали.

Але Резерфорд розгнівався й запитав:

— Слухайте, а коли ж ви думаєте?

ЗАПИС

Маркові Твену якось довелося зупинитися в готелі. У книзі для прибульців він звернув увагу на такий запис: «Граф Дон Карлос зі слугою».

Після недовгих роздумів сатирик написав: «Марк Твен із чемоданом».

СПРОСТУВАННЯ

В газеті, яку редагував Марк Твен, якось з’явилася доволі гостра стаття про знаного шахрая й спекулянта, закінчувалася вона такими словами: «Пан N не заслуговує й того, щоб йому плюнули в обличчя».

Пан N, звичайно, обурився, подав на редактора в суд і таки домігся постанови, щоб газета дала відповідне спростування. Виконуючи рішення суду, Марк Твен надрукував таку заяву: «Стосовно статті про пана N, яку було вміщено в нашій газеті, ми відмовляємось від попереднього нашого твердження й заявляємо: неправда, що пан N не заслуговує того, щоб йому плюнули в обличчя. Навпаки, пан N заслуговує того, щоб йому плюнули в обличчя».

АНОНІМКА

Марк Твен отримав анонімного листа, в якому було тільки одне слово: «Свиня». Наступного дня він дав у своїй газеті відповідь: «Зазвичай я отримую листи без підпису. Вчора я вперше отримав підпис без листа».