"Проблем більше, ніж досягнень, та ми сподіваємося на краще",

- Зернові цього року дали непоганий, але не найкращий урожай: 25,6 центнера з гектара, - розповідає керівник господарства Володимир Дрозд (на фото). - Скільки вклали, стільки й зібрали. Про якийсь вагомий прибуток не йдеться: адже ціни на сільськогосподарську продукцію залишаються на рівні п’ятнадцятирічної давності, а от енергоносії та пальне подорожчали в десятки разів. За цей час наші резерви практично вичерпалися, втім, нам вдалося зберегти господарство, яке успадкували від колгоспних часів. Ферми, господарські і підсобні приміщення утримуємо в належному стані. Відгодовуємо 2050 голів великої рогатої худоби, 500 свиней, маємо 140 коней. Є у нас зерноочисний комплекс, млин, пекарня, два ставки, де розводимо рибу, і навіть власна сауна. Вся сільськогосподарська техніка, як кажуть, “на ходу”.

Наше господарство міцне, компактне, вигідно розташоване: майже поруч зі Здолбуновом, і до обласного центру – півгодини трасою. Дві бригади ми поєднали гарною дорогою. Забезпечуємо село водою, проклали газопровід, ремонтуємо асфальт. Допомагаємо сільській школі, амбулаторії, сільраді. Робили би більше для селян, але дуже багато грошей “з’їдають” електроенергія та солярка.

- Тож який вихід із цього становища?

- Треба докорінно змінювати психологію людей. Я дивлюся на сусідів: виживають ті, хто перейшов на європейські технології. За новою методикою комбайни витрачають 25-28 кілограмів солярки на обробку одного гектара сільськогосподарських угідь. А стара забирає 168-170 кілограмів на гектар!

Ось чому сьогодні купуємо хоча й “беушну”, але високопродуктивну імпортну техніку. Тут теж є свої підводні камені. Приміром, коли силосозбиральний комбайн вийшов із ладу, то за одну запчастину ремонтна майстерня “загнула” 53 тисячі гривень! А нова техніка коштує дуже дорого. Щоб отримувати прибутки, потрібно вкладати у виробництво великі кошти.

- Можливо, потрібно шукати інвесторів?

- Інвестори є, зараз ведемо переговори з кількома рівненськими переробними підприємствами. Втім, до конкретних результатів ще потрібно багато попрацювати. А головне - перебороти “радянські” принципи в уяві людей про сільське господарство. Наші урядовці хочуть зрівняти сільськогосподарське виробництво з усіма іншими галузями економіки, відмінити дотації та пільги з оподаткування. Але не беруть до уваги те, що розвалити сільськогосподарське виробництво легко, а відновити - іноді неможливо.

У рослинництві, втративши врожай одного року, можна надолужити втрачене, закупивши імпортне насіння тощо. А якщо тваринники виріжуть м’ясо-молочне стадо, яке не дає прибутку, то як і хто відновить поголів’я ВРХ? Корова - це ж не свиноматка, що народжує 10-12 поросят за один опорос! А як отримати прибуток, коли ціни на молоко не можна навіть порівняти із цінами на солярку! М’ясо здаємо заготівельникам за ціною 5-6 гривень за кілограм. А нема гарної ціни - немає високої зарплати. Люди шукають, де їм заплатять більше, звідси - проблеми з кадрами.

Психологія радянських часів вимагає утримувати людей будь-яким способом, а закони капіталізму диктують: потрібно модернізувати техніку, скорочувати кількість працюючих, інтенсифікувати виробництво. Тільки так можна зробити нашу продукцію конкурентоспроможною.

- Що ж заважає закупити нову техніку, модернізувати ферми?

- Сьогодні ми не маємо змоги оновити технічний парк, адже оплата праці й енергоносіїв не залишає грошей на розвиток виробництва. Я заливаю 1200-1500 гривень в бак комбайна. П’ять літрів дизельного пального – це денний заробіток водія. Щоб комбайнер не спокушався “злити” цей заробіток до своєї кишені, мушу платити йому 2500 гривень на місяць – інакше він не буде цінувати своє робоче місце. А щоб найняти працівника на копання буряка, йому треба заплатити не менше, і ті самі гроші викласти за солярку.

Якби знайшлися підприємливі господарі, які розуміють, що нафтою та газом країну не нагодуєш, та вклали гроші у розвиток сільського господарства, – у виграші були б усі громадяни України. Та й державі час повернутися обличчям до села. Оголосили 2006 рік “Роком села”, а нічого конкретного для сільського господарства не зробили.

- Однак, бачу, у відчай ваші люди не впадають, і господарство має доглянутий вигляд.

- Стараємося. З наших 600 пайовиків лише десятеро “пішли на вільні хліби”, на їхнє місце прийшли семеро нових працівників із сусідніх сіл. Люди у нас уміють не тільки добросовісно працювати, а й гарно відпочивати. Співають у хорі – маємо гарний хоровий колектив, який виступає з концертами в селі та районі. Футбольна команда минулого року виборола друге місце серед сільських команд району. Наші кінні запряжки брали участь у перегонах, організованих Мирогощанським аграрним коледжем і посіли призові місця. Отже, життя триває – і триватиме, поки є кому обробляти землю.

Наші урядовці хочуть зрівняти сільськогосподарське виробництво із усіма іншими галузями економіки, відмінити дотації та пільги з оподаткування. Але

не беруть до уваги те, що розвалити сільськогосподарське виробництво легко,

а відновити - іноді неможливо.