ХАРИТИНА - ЦЕ МИЛОСЕРДЯ

Серед полеглих тут від рук окупантів була й вона, жінка, яка заслуговує на найвищу шану в Україні.Була вона взірцем милосердя і справами, і помислами, і навіть іменем: Харитина – від грецького слова «благодать», «милосердя».

Харитина Кононенко народилася 18 жовтня 1900 року в селі Миколаївка Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Осиротівши у малих літах, виховувалася у сім’ї Вілінських – людей високоосвічених, діяльних, щирих українських патріотів.

Олександр Валер’янович Вілінський був всесвітньо відомим інженером, видатним громадським діячем і дипломатом, одним із засновників Української Центральної Ради.

Отож Харитя змалечку виховувалася в дусі любові до України, в дусі жертовності заради високих громадянських цілей. Брала активну участь у багатьох посильних патріотичних справах, зокрема й у здійсненні похорону героїв Крут.

У 1919 році Харитя Кононенко разом із Вілінськими емігрувала до Чехословаччини в місто Подєбради. Там Олександр Валер’янович влаштувався працювати в Українську Господарську Академію – спочатку доцентом, а з 1925 року – професором машинознавства. У цій же академії здобувала освіту й Харитя. Водночас була вона серед учнів відомої тоді Школи гри на бандурі педагога В. Ємця.

Незабаром доля закинула Харитю Кононенко до Канади, де вона потрапила в гущу громадського життя. У відомій об’ємній праці Симона Наріжного «Українська еміграція» читаємо таке: «Перші жіночі товариства в Канаді повстали в 1923р., а в1926 р. відбувся у Саскатуні І Жіночий з’їзд і засновано централю Союзу Українок Канади. До повстання останньої причинилися й Українська Жіноча Рада в Празі та перебуваюча тоді в Канаді наддніпрянська емігрантка X. Кононенкова, що була головою Жіночого Т-ва ім.О.Кобилянської в Саскатуні. За 12 літ своєї діяльності цей Союз об’єднав у своїх 140 відділах до 4-х тисяч членкинь. Союз Українок Канади проводить і культурно-просвітню працю – впоряджає свята, видає публікації, розпочав акцію збирання експонатів для музею при інституті ім. П. Могили в Саскатуні влаштовує курси та інше.

У1928 році Харитя повертається до Чехословаччини, продовжує навчання на економіко-кооперативному факультеті Української Господарської Академії в Подєбрадах.

Тоді «українські жінки закордоном нав’язували зносини й з чужими жіночими організаціями, як от «Ліга мира і свободи»… Представниці українського еміграційного жіноцтва брали участь в конференції жіночої «Ліги мира й свободи» у Празі 1929 р. На міжнародному конгресі «Ліги» 1932 р. в Греноблі були присутні голова Національної Ради С. Русова і Х.Кононенко з Праги, подорож яким на цей конгрес уможливив своєю грошовою допомогою Я.Макогон».

Протягом 30-хроків минулого століття Харитя Кононенко працювала у «Просвіті» на Закарпатті, у товаристві «Сільський господар» на Галичині, організовувала жіночі гуртки на Холмщині і Посянні. І повсюдно докладала чимало старань для ефективнішої роботи Союзу Українок та «Просвіти”.

Недослідженою залишається тодішня літературна діяльність X. Кононенко. Канадський журналіст українського походження Ол.Луговий у своїй книзі «Визначне жіноцтво України» згадує ім’я Х.Кононенко саме в розділі «Письменниці й мистці XX століття у Західній Україні». Він пише: «Значніші з письменниць – Олена Теліга, Х. Кононенко, Ір. Наріжна, Оксана Печеніг, Олена Цегельська, Наталка Левицька-Холодна, Марія Пеленська...». Як бачимо, в досить розлогому списку імен автор називає Харитю другою.

До Рівного вона приїхала влітку 1941 року і очолила Жіночу службу Україні. За короткий час діяльність цієї організації набула неабиякого резонансу в краї, а ім ‹я Хариті Кононенко вимовляли з повагою тисячі люду.

Із перших же днів Жіноча служба України в Рівному перебрала на себе місцеву філію Українського Червоного Хреста і активізувала її роботу. Головою філії обрали лікаря Миколу Корнилова-Василіва, а його помічниками стали сама Харитя Кононенко та колишній старшина армії УНР полковник Леонід Ступницький, який тоді очолював у Рівному так званий поліційний батальйон.

Згодом, як німці заборонили діяльність Українського Червоного Хреста, а Леонід Ступницький пішов разом з батальйоном до Діючої УПА, Х.Кононенко перебрала на себе керівництво УЧХ як підпільної організації Української Повстанської Армії.

Про просто таки титанічну роботу очолюваної Х.Кононенко Жіночої служби Україні у тих неймовірно тяжких умовах війни свідчить піврічний звіт цієї організації, опублікований Уласом Самчуком у газеті «Волинь» від 1 лютого 1942 року.

Саме з ініціативи Хариті Кононенко в Рівному восени 1941 р. було організовано школу медсестер. Німецькі окупанти всіляко перешкоджали діяльності школи, робили спроби закрити її, а дівчат вислати на роботу до Німеччини. Але Х.Кононенко щоразу відстоювала учбовий заклад. І в лютому 1943 року школу успішно закінчило 25 учениць. Майже всі вони отримали роботу в шпиталях і амбулаторіях Рівного. Згодом більшість з них опинилися в шпиталях Української Повстанської Армії.

Ніхто не рахував чоловіків, вирятуваних Харитею Кононенко із таборів для військовополонених. Але свідки стверджують, що таких були тисячі.І не тільки українців, а й людей інших національностей. Вона організовувала цілі «походи» жінок та дівчат до ближніх і дальніх таборів «шукати» своїх рідних – чоловіків, братів, батьків. Бо німці тоді, на початку війни, відпускали військовополонених-західняків додому, щоб було кому працювати на окупованій ними землі. Для цього треба було тільки, щоб того чи іншого полоненого «впізнали» родичі.

Отож цілком зрозуміло, що в окупованому Рівному особа Xариті Кононенко дуже скоро стала напівлегендарною. Про цю жінку говорили, її запрошували в гості, з нею радилися, шукали її підтримки.

Згадками про Харитю Кононенко рясніють і відомі книги спогадів Уласа Самчука «На білому коні» та «На коні вороному» :

«Дуже милі, щирі й приємні стосунки з родиною Арсена і Ганни Шумовських, письменником і просвітянським діячем Неофітом Кибалюком, як також незабутньою, замученою нацистами відданою громадською діячкою Харитею Кононенко.

«В неділю 28 червня в залі «Просвіта « – велика виставка народнього мистецтва і народніх строїв зо всіх теренів України, влаштована жіночою секцією «Просвіти», до якої належали Харитя Кононенко, Марія Бульба, Галина Варварова, Євгенія Шудрак».

«Ось нас з Танею, Галина Варварова і Харитя Кононенко, намовляють їхати до Голоб на свято відкриття пам’ятника героям визвольної боротьби. Своєрідна подоріж потягом через Цуманські ліси, де вже кожна станція обнесена валами і колючим дротом, як фортеця».

«Її відвідували Галина Варварова, Марія Кибалюкова, Харитя Кононенко і, розуміється, завжди Віра Шеккер».

«Українські люди! Мешканці міста Рівного! Коли ви будете проходити біля того пам’ятника, пам’ятайте, що його поставлено провокаторові за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер, числом понад пів тисячі. А в тому було знищено життя великої гуманістки, невтомної діячки на полі допомоги всім людям, які допомоги потребували – Хариті Кононенко. Що їй завдячували своїм життям тисячі і тисячі полонених, покривджених, вбогих, немічних. Не забудьте цього ніколи!».

Тепло відгукувався про Харитю Кононенко і отаман «Поліської Січі», засновник УПА Тарас Бульба-Боровець:

«Ще у червні 1943 року представники німецької армії за посередництвом колишньої директорки Українського Червоного Хреста в Києві пані д-р Хариті Кононенко пропонували нам нав’язати нові переговори. Відступаючи на Захід, німецька армія часто не мала змоги вивозити великих запасів воєнного матеріалу. Німецька армія не ставила нам жодних вимог, а лише хотіла передати цей матеріал в антисовєтські руки, щоб його не нищити чи лишити для москалів. Пані д-р Х.Кононенко приїхала до нашого штабу. Все було домовлено, але про це довідалось гестапо і пані Кононенко була негайно арештована і розстріляна в Рівному. Таким чином, до цього нового контакту не дійшло.

Пані д-р Харитя Кононенко заслуговує на більше, ніж ця хронологічна згадка. Її розстріляли не за саму спробу нав’язати контакт між німецькою та нашою армією. Їй було доказано, що вона, маючи різні матеріали в міжнародних харитативних організаціях, особливо медикаменти, велику їх частину передавала українським партизанам. І це була правда. Харитю Кононенко тяжко зарахувати до жінок. Це був з крови і кости хоробрий, самовідданий фронтовий патріот-вояк. Ризикуючи своїм життям в запіллі ворога, вона врятувала життя сотням наших ранених вояків на партизанському фронті постійним постачанням великої кількости медикаментів та санітарних матеріалів. Це була палка патріотка народоправної, вільної України, заслужена діячка УНР. Перебуваючи в постійному контакті з нашим начальником штабу отаманом Зубатим-Щербатюком та сотником Раєвським, Харитя Кононенко, крім того, виконувача багато інших таємних завдань нашого штабу. Українська жінка нога в ногу крокує всюди в перших лавах найвідважніших і найхоробріших борців за волю нашої батьківщини. Таких героїнь, як Харитя Кононенко, в нас були тоді сотні та тисячі. Пані д-р Харитя Кононенко – це їх уособлення та живий приклад українським дівчатам та хлопцям в майбутніх звитяжних боях християнської України з темними силами совєтського тоталітаризму».

Серед партизанських загонів із літа 1942 року виділявся розвідувально-диверсійний підрозділ НКВД, очолюваний полковником Д.Мєдвєдєвим. Його головним завданням було викликати у місцевого населення невдоволення і навіть ненависть до діяльності ОУН-УПА. «Досягти цієї мети планувалась шляхом серії політичних убивств високопоставлених військових та цивільних нацистських чиновників, приписуючи публічно ці дії бойовикам УПА, які були особливо небезпечні для більшовиків... За убивство кожного чиновника-німця ... нацисти методично знищували від 10 до 100, а то й більше заручників з числа мирного населення та в’язнів. З вересня 1943 року по березень 1944 року терористичною групою медведівців під керівництвом Миколи Кузнєцова було здійснено принаймні 7 публічних атентатів ( терористичних актів) проти керівних діячів нацистського режиму на Рівненщині та Галичині, що набули політичного резонансу».

За один із таких «подвигів» радянського терориста Кузнєцова 15 жовтня 1943 року в числі багатьох інших заручників гітлерівці розстріляли і Харитю Кононенко.

Через п’ятдесят років відомий рівненський краєзнавець-дослідник Йосип Пацула опублікував список (на жаль, далеко не повний) тих розстріляних заручників, укладений за спогадами їхніх родичів, близьких, друзів, сусідів та знайомих. У цьому списку ім’я Хариті Кононенко значиться під числом сорок п’ять.

Героїні слава!

Нині одна з вулиць Рівного носить ім’я Хариті Кононенко. З ініціативи ради міської організації «Просвіти» та правління обласного осередку товариства «Меморіал» на ній встановлено анотаційну дошку з написом: «Харитя Кононенко (1900-1943), громадська та політична діячка, науковець. Під час німецької окупації у Рівному очолювала Український Червоний Хрест та Український Допомоговий Комітет, надаючи медичну та соціальну допомогу військовополоненим. За зв’язки з УПА замордована фашистами у Рівному».