Триста видань «Азалії»

Нижче подаємо інтерв’ю з директором видавництва, відомим українським письменником Євгеном Шморгуном.

О. Н.: Із чого почалася «Азалія»?

Є.Ш. : Із того, що Рівненщина до 1991 року художніх книг не видавала. Бо дозвіл на видання літератури давала влада із Києва. Та от у краї творчо зросли власні літературні сили і прагнули заявити про себе друкованим СЛОВОМ. І бюро Рівненської обласної організації Спілки письменників України ухвалило створити власне видавництво.

О.Н.: А чому саме «Азалія»?

Є.Ш.: Власне, азалія – це квітка. Рідкісна квітка. Вона зустрічається у нас на Поліссі, де залягають граніти. В інших місцевостях України вона не приживається. Отож цим символом хотіли підкреслити, що видавництво «Азалія» випускає у світ твори місцевих авторів, а також ті, в яких йдеться про події на Рівненщині. Оскільки ж я тоді очолював місцеву письменницьку організацію, то взявся й за видавничу справу. Першою ластівкою «Азалії» стала збірка поезій «Кульбабеня» (1991)учениці 11 класу Рівненської школи-ліцею Наталки Левчун. Книжка одразу привернула увагу читачів – про неї писали в газетах, її відзначили українські шанувальники літератури в Канаді. Авторка стала лауреатом Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» (1993).

О.Н.: Хто із відомих рівненських авторів видавався в «Азалії»?

Є.Ш.: Легше перерахувати тих, які не видавалися в нас. Бо на той час «Азалія» була єдиним видавництвом в Рівному. Це нині їх у списку значиться понад три десятки. А тоді кожен автор поспішав використати нагоду і видати власну книгу. Серед перших були Ростислав Солоневський «Весела всячина» (1992), Лідія Гольонко «Поріг» (1992). У різні роки «Азалія» видавала книги Євгена Шморгуна, Любові та Миколи Пшеничних, Степана Бабія, Петра Велесика, Петра Красюка, Володимира Грабоуса, Юрія Берези, Григорія Дем’янчука, Леоніда Куліша-Зіньківа, Анни Войнарович. Тут побачили світ книги Миколи Поровського з Києва, АркадіяГринюка та Степана Кир›яха з Тули, ДмитріяМізгуліна та Леоніда Струся з Ханти-Мансійська...

О.Н.: За які кошти видавалися книги?

Є.Ш.: За, так звані, «залучені», тобто шукали спонсорів, а також за власні. Допомагали благодійні організації. Так, згадану вище збірку «Кульбабеня» спонсорували Рівненське відділення дитячого фонду України, Рівненський ліцей та Центр народної творчості і культосвітньої роботи. А збірку «Весела всячина» – колектив Рівненського сільськогосподарського радгоспу-технікуму. Це вже потім потроху почала долучатися і влада.

О.Н.: І якими тиражами виходили перші книги?

Є.Ш.: Як на сьогоднішній день, досить солідними. Зокрема, збірка Лідії Гольонко вийшла тиражем дві тисячі примірників, а збірка Ростислава Солоневського – п’ять тисяч примірників. І розповсюджувалися видання досить активно, на полицях не залежувалися. Це сьогодні якщо автор видасть книжку тиражем 200-300 примірників, то вже й вважається, що наклад цілком задовільний. Бо у державі, на жаль, нині робиться усе, щоб відучити читача від читання книги.

О.Н.: Які основні напрямки видавничої діяльності «Азалії»?

Є.Ш.: Видавництво прагне постійно стежити за пульсом часу. Тому відповідаємо на потреби дійсності серійними виданнями. Чи не найпопулярнішою була серія книг «Реабілітовані історією», яка виходила протягом десяти років. У ній побачили світ понад сорок видань, серед яких п’ять збірників спогадів та документів «Із криниці печалі» очевидців репресій, які проводилися на Рівненщині окупаційними режимами. Нині найпопулярнішими серіями є «Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному» (видано 27 найменувань) та «Бібліотечка Рівненської «Просвіти» (видано 29 найменувань). До речі, саме тринадцятий випуск літературного альманаху «Проріст» із просвітянської серії став трьохсотою книгою нашого видавництва.

Є в нас і свої, так би мовити, козирні видання: саме в «Азалії» вперше на Батьківщині побачили світ збірки творів Олени Теліги, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Оксани Лятуринської, Авеніра Коломийця, Олексія Сацюка, Ніла Хасевича та ряду інших цікавих авторів. Саме в нас у 1992 році з’явилося друком найповніше зібрання повстанських пісень...

Звичайно, без «Азалії» у рівненських літераторів клопотів було б куди менше. І це правда. Але правда й те, що завдяки видавництву наша письменницька організація набула свого голосу і авторитету в регіоні, з нею рахуються, до її думки прислухаються.

Попереду в «Азалії» – нові плани, нові задуми, нові обрії. І нові проблеми. Бо книга в наш час йде до читача з великими труднощами – це гірка правда сьогодення. Але правда й те, що завдяки видавництву не тільки виявляються, а й вирощуються молоді літературні сили, а Рівненська письменницька організація має свій голос у регіоні.

А, взагалі-то, мені дуже хочеться, щоб замість наших напівлегальних «Азалій» діяли в Україні потужні нормальні видавництва і відновилося книгорозповсюдження хоча б на рівні двадцятирічної давності.