Мелодія двох сердець

Це було єдине, чим вона відрізнялась від своїх друзів. Була Оля втомленою і злою, хотілось спати, але не піти на роботу не могла, це означало б втратити її, а Оля не могла собі цього дозволити, бо сама заробляла собі на прожиття, сподіватись не було на кого. Перемивши у барі гору брудного посуду, Оля ледве дійшла до свого будинку і сіла на лавочку навпроти під’їзду. Закрила очі і сиділа, відпочиваючи. Раптом почула, що хтось дихає їй в лице, розплющила очі і побачила величезного собаку, що стояв перед нею. Не злякалась, а заговорила до нього, він спокійно відійшов і пішов у скверик навпроти. Тут з’явився хлопець, який покликав собаку. Хлопець видався Олі таким гарним, що вона не могла відірвати від нього погляду. Вона дивилась на нього і завмирала, і раптом він подивився на неї темними, дивними очима і ледь усміхнувся. Оля підвелась і швидко пішла до під’їзду. А на другий день на роботі, снуючи із важким підносом з тарілками поміж столиків, бачила перед собою тільки його очі, ця подія збентежила її до глибини душі. Хто він, цей хлопець? Просто, але зі смаком одягнутий, витончений красень. Чому дивився на неї зацікавлено? І в кого він живе у їхньому під’їзді? З того дня вони бачились щоденно, він вивчив її графік роботи. Вранці вже чекав її з собакою і мовчки вони йшли за нею аж до її роботи, а ввечері вони йшли назад. Оля чула його кроки за спиною, так продовжувалось майже місяць. Оля перестала зустрічатись з друзями, стала задумливою і зосередженою, життя її було важким і непривабливим і єдиним промінчиком були ці зустрічі з незнайомцем, якого вона покохала.

Одного ранку він не прийшов, не було його три дні, але четвертого дня до неї у сквері підбіг собака, він тримав у зубах білу троянду. Це був його собака! Ця троянда була для неї! Оля радо взяла троянду, погладила собаку і пішла за ним назустріч хлопцеві. Ішла, як у сні. Юнак взяв в руки гітару і заграв. Оля стояла навпроти нього, як і багато людей, дивилась у натхненне прекрасне лице і слухала, розуміла, що він освідчується їй словами пісні, не сказавши ні слова. Раптом підійшла компанія молодих людей і вже за хвилину Оля стояла у колі своїх друзів і нахабний голос Артема нахабно вирвав її з чарівного світу музики.

 Ольго! Ось ти де! А  ми всією бандою тебе шукаємо! Ти чому не з’являєшся?

Артем безцеремонно обійняв Ольгу і поцілував, а подруга Нінка, вже добряче напідпитку чіплялась Олі на шию. Реготала вся компанія, а Оля безпорадно оглянулась і побачила очі хлопця і в його очах побачила біль і відразу. Компанія потягла її до тролейбуса, і вони поїхали до Нінки святкувати день її народження. Хлопця вона не бачила більше тижня, їй було соромно за її друзів, за те, що він бачив. Та одного разу Оля, наклавши повний піднос брудного посуду, несла до мийки, перед нею з’явився юнак і промовив:

 Ось, візьми. Приходь. Зачекай на мене біля виходу обов’язково,  поклав у кишеню фартушка якийсь папірець.

Оля була щаслива! Він знайшов її! Заговорив до неї! Незважаючи ні на що, він хоче з нею спілкуватись!

Той папірець виявився білетом до філармонії, де він виступатиме. Юнак, значить, призначив їй побачення після концерту. Хіба ж це не щастя? Додому бігла співаючи, але коли зайшла у свою злиденну квартиру, побачила знову п’яну маму, гарний настрій вивітрився, раптом зрозуміла, що їй немає чого одягти. В своєму гардеробі мала лише старі джинси та светри і ця одежа, звісно, не для філармонії. Сиділа на кухні, відчула таке спустошення… для чого він її запросив? Невже не зрозумів, що вони не одного поля ягоди? Оля вийшла на вулицю сіла на лавку і стала чекати. Незабаром побачила одиноку струнку постать, хлопець повертався додому, ішов повільно, тримаючи в руках гітару. Підійшов до під’їзду, взяв гітару в руки і заграв, потім тихо заспівав і гітара плакала і плакав хлопець, і Оля сиділа в темряві заливалась сльозами. Наступного дня Оля звільнилась з роботи, влаштувалась в лікарню санітаркою і вважала, що поступила вірно, адже вона не пара тому юнакові. Пройшло досить часу. Оля вирішила зустрітись з хлопцем, після роботи сиділа навпроти під’їзду і чекала, але хлопець не виходив, слідом за собакою виходив інший юнак. Оля відважилась і підійшла, запитала про хлопця.

Так, Сашко тут проживав, але тиждень тому він поїхав до батьків за кордон, квартиру залишив на родичів, а собаку подарував мені.

Дякую вам,  промовила сумно.

Юнакові стало шкода дівчини і він запропонував:

- Як Сашко подзвонить, то я можу йому повідомити номер вашого мобільного.

Оля швидко написала номер свого телефону і своє ім’я і зі словами вдячності віддала хлопцеві. Надія на те, що Сашко зателефонує, була нереальною. Минув рік, за цей час у житті Олі сталися зміни: померла її мати, дівчина привела до ладу свою квартиру, багато вчилась і вступила до медичного училища, після занять працювала в лікарні, вечорами сиділа за книжками, готуючись до лекцій. Її життя докорінно змінилось, їй подобалось нове життя і його нова суть. Недільного ранку дівчину розбудив телефонний дзвінок:

- Слухаю,  промовила сонним голосом.

- Олечко! Я приїхав! Виглянь у вікно. Одягнись і виходь у скверик. Прийдеш?

- Я йду,  схвильовано прошепотіла і заплакала від щастя.

А у скверику хлопець грав на гітарі пісню «Білі троянди», а навпроти стояла дівчина Оля серед численних слухачів, тримаючи в руках величезний букет білих троянд і щасливо усміхалась.

Найпрекрасніша жінка  закохана, щаслива, а щаслива вона тоді, коли збуваються її мрії і бажання, коли поруч рідні, близькі люди і коханий чоловік.

Чоловіки! Подаруйте жінці квіти, не скупіться на теплі і ніжні слова і скажіть їй, що вона - найчарівніша на Землі!