Укрзалізниця – гроші за зіпсовані нерви!

Зазначу, що білети бралися 28 червня 2016 року за студентським, коли я ще була студенткою 4 курсу. В ньому вказано, що «дійсний до 30 червня 2016 року», а білет брався на 30 липня. Видали його мені без проблем із знижкою 50%, нічого не сказавши. До речі, також білет брався і моїй бабусі – у неї проблеми із здоров’ям, тому вирішили поїхати разом і оздоровитися.

Отож цей день – 30 липня 2016 року – настав. З великими сумками дісталися ми з бабусею на Рівненський залізничний вокзал. Підійшли до свого 6-го вагону і пред’являємо квитки. Я дістала студентський і показала його провідниці. Та яким було моє здивування, коли провідниця сказала, що мені їхати не можна, бо я порушниця. Я запитала, чому так? Мені пояснили, що мій студентський прострочений і їхати мені не можна; якщо зайду, то висадять мене у Здолбунові і буду йти по рейсах пішки. Я виправдовуюся, що при купівлі білета, мені нічого про це не сказали, білет був куплений без проблем. Провідниця сказала, що це вже мої проблеми... А поруч була моя бабуся, яка від переживань і криків провідниці не знала як на це реагувати і теж почала кричати у відповідь.

Я просто взяла сумку і занесла в поїзд, який одразу ж і рушив.

Через деякий час до нас знову підійшла провідниця. Знову і знову казала, що я їду за фальшивими документами, на що я декілька разів запитувала у неї, в чому моя вина, чому мене не попередили?

Сказавши, що у мене будуть проблеми, провідниця пішла до поїздного начальства. Через деякий час передала, що начальство підтвердило її слова. Розпочалася сварка. Я намагалася пояснити, що у цій ситуації моєї вини нема – я ж не екстрасенс, щоб передбачити те, що станеться або ж не станеться. Зі словами, що вона , виходить, «везе мене за свої гроші», провідниця пішла. І я знову «лишилася винною».

Ламала голову: то в чому ж моя вина? В тому, що я студентка вже 5-го курсу, а мій новий студентський буде відданий мені 1-го вересня? В тому, що захотіла поїхати на відпочинок? Чи в тому, що вирішила скористатися послугами «Укрзалізниці»?

Коли роздали постіль – нова неприємність: матрац у плямах, подерта наволочка до подушки, якісь нитки стирчать, хоч постіль була запакована. Та й коли застеляла, то обсідало таке відчуття, ніби витрушувала пилюку. А потім була історія з вікном. Прикривши його трішки, відкрити більше не змогла. Гадала, замала моя жіноча сила. Попросила сусіда-чоловіка. Однак, і він не зміг відкрити. Задуха була цілий вечір і ніч. Єдине, що допомагало – валідол, пляшка води і картон, яким я себе обмахувала.

Я живу близько біля залізничної колії, я з дитинства їжджу в поїздах, я люблю такі подорожі і звук рейок. І завжди, виходячи з поїзда, дякую провідникам за їхню роботу. Навіть зважаючи на подібне «хороше» обслуговування «Укрзалізницею». Однак, добродушне ставлення провідників переважували всі негативні емоції. Та не цього разу. Я не люблю скаржитися і жаліти себе. Однак є те, що є. Чому люди повинні терпіти? Чому б провідниці не витерти пилюку? Чому б не поміняти подерту постіль? Чому б не розмовляти з пасажиром без крику? Цього разу «Укрзалізниця» дуже розчарувала...

Звичайно, кожна людина вибирає сама для себе. От і я надалі вибиратиму, яким транспортом їхати.