№263 від 26.10.2006p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Новорічна бувальщина
Цю історію розповіла мені моя колишня колега. Сталося все у кінці 80-х років ХХ століття, коли до Нового року треба було готуватися заздалегідь, бо все тоді було дефіцитом: майонез, горошок, ковбаса, мандарини, апельсини (про банани й не мріяли).
От Марійка (так назвемо мою колегу) перед Новим роком пішла отримувати свій пайок (набір із вареної ковбаси, майонезу, горошку, пачки масла та консерви шпротів). Чоловік Василь - водій-дальнобійник - ще не приїхав із рейсу. Тому Марійка змушена була залишити своїх донечок самих удома (одній було 4,5 року, а другій - 6). Йдучи з дому, вона наказала дівчаткам нікому не відкривати дверей, бо злі бандити або цигани заберуть їх із собою, і вони ніколи більше не повернуться додому.
Ось тут і починається наша весела новорічна історія. Тільки-но Марійка пішла, приїхав Василь (йому вдалося повернутися з рейсу раніше, ніж планувалося). Обвішаний подарунками, всілякими пакунками, він піднявся на восьмий поверх (ліфт, як завжди, не працював), подзвонив у двері і радісно чекав зустрічі зі своїми коханими дівчатками, як він усіх називав.
- Хто там? - почув дитячий голос.
- Це я, ваш тато.
- Ні, ти не наш тато, наш тато приїде завтра, а ти, напевно, бандит і хочеш нас украсти.
- Що ви, дівчатка, - розсміявся Василь, - це я, Ваш татко!
За дверима - мовчанка.
Василь знову подзвонив.
- Хто там?
- Я, ваш тато! Відчиніть двері!
- Якщо ти наш тато, то як тебе звуть?
- Василь.
- А як звати нашу маму?
- Марійка.
- Як звати нас?
- Оксана і Тетянка.
Василь уже почав втрачати терпіння. Він був стомлений, трохи замерз і так мріяв потрапити додому, обійняти своїх дівчаток, відпочити у затишній квартирі й зустріти Новий рік з коханою Марійкою.
- Дівчатка, відчиніть двері. Це ж я, ваш тато.
- Ні, ти, мабуть, бандит або циган.
- Та ні, я ваш тато, Василь.
- Якщо ти наш тато, то скажи, де живе наша баба?
- Наша баба живе у Моквині.
- А як звати нашу бабу?
- Баба Галя.
- А як звати нашого діда?
- Дід Альоша.
Допит продовжувався. Василь перерахував і назвав імена бабиних собак, котів, поросят, спільних знайомих і почав знову проситися.
- Дівчатка, відчиніть, а то я розсерджуся.
- Ні, мама сказала нікому не відчиняти, бо то можуть бути бандити або цигани, які нас заберуть.
Василь вже був у відчаї. Що робити? Нема де присісти, нема де залишити подарунки, щоб десь піти. Ще й сусідів, як на зло, нікого не було вдома. Він нервував усе більше, але доньки не відчиняли дверей.
Чоловік спустився східцями, щоб подивитися у вікно з під’їзду, чи не йде Марійка. На вулиці вже сутеніло, де-не-де ходили поодинокі пішоходи, а ось і Дід Мороз разом зі Снігуронькою до когось у гості йдуть.
Раптом Василь збагнув, що треба робити. Він підійшов до своїх дверей і тричі підряд натиснув на дзвінок, почув, як за дверима тупотять дитячі ніжки.
- Хто там?
- Це я, Дід Мороз, Червоний Ніс, подарунки Вам приніс! - гучним густим басом промовив Василь.
Двері відчинили швидко і відразу.
Ох і сміялася потім Марійка, коли Василь переповідав їй свої пригоди. А потім сміялися і всі ми, коли вона розповідала нам цю історію.
26.10.2006 | Лариса ІВАНЮК, м.Рівне |
Рівне-Ракурс №10 від 26.10.2006p. На головну сторінку |