І чому ж він не йде?

Бувало, вже й люди йому: «Жіночка хоч води напийся, та ти лишень всміхаєшся, замість того, аби звернути увагу, запропонувати руку, адже зводиться жінка, аж мліє від одного твого погляду!» А той і далі всміхається, опустивши голову чуприною донизу і очима - глип. А вони - Боже! - такі глибокі та бездонні, такі гарні та спокійні, таки є іскорка десь там далеко схована, та вона помічає, і від того ще більш млосніше і тоскливіше на душі.

Будь-який привід аби тільки зустрітися… Тітка поруч. Неодмінно провідати тітку раз на тиждень. При зустрічі.

- Привіт, - тай зніяковіє.

- Привіт, - всміхає чоловік, - ти до мене? - жартує.

- Потрібен ти мені, як зайцеві п’ята лапа, - а сама вже й ходу стишила, а далі й зупиняється, ніби ненароком щось пригадавши, та враз зривається і хутчіш дорогою.

- Ой, тітонько, кохаю! Не знаю, що й робити…

- А що робити? За руку - тай додому! Нехай ґаздує.

- Та як же? Що скажу? Як скажу?

- Я поговорю, - втручається в розмову дядько. - Хлопець він працьовитий, гарний на вроду.

- Ой, дядьку, не соромте мене та не засмучуйте! Хіба ж то таке можливо?

І таки поговорив. Біжить вона. Летить, немов на крилах, хутчій аби лишень зустріти, аби хоча б здалеку побачити. Іде. Хода некваплива, впевнена. Чуприною вітер грається, перебираючи пасмами, кидає на чоло, затуляючи очі. Помітив. Вона ж навпаки начебто й не помічає.

- Привіт! - чується збоку.

- А, привіт! - кидає зверхньо так, ніби й не до неї то мовиться, так, ніби й не рада цій зустрічі.

А серце аж вискакує «тук, тук, тук…» Який же він гарний! «Такий справний, - це вже люди, - та бідний. Не буде мати, де на старості й голови прихилити: ні дітей, ні жінки, ні батьків, ні родини - одним словом, сирота…» «Буде мати, де прихилити свою голівку! Буде мати, кому розповідати байки, поглипуючи з-під брів!» - так і хочеться закричати на весь світ.

За роздумами й не помітила, як опинилася в обіймах. Стрепенулась, далі пригорнулась і завмерла. Стоїть біля нього і віри не йме своєму щастю, а він перегортає її волосся та шепоче: «Все добре».

Вже який тиждень після тієї ночі чекає на нього та щовечора вибігає на гавкіт собак. А він сидить вечорами, затягуючись сигаретним димом, втупившись поглядом у землю, але не йде. Геть чоловік не веселий, зовсім сумний якийсь та млявий, аж ніби висох.

- Закохався, - зітхають чоловіки.

А вона не перестає чекати, прислухаючись до будь-якого шурхоту за вікном.