Як донька стала невісткою

Я дістав газету і став читати. Моя попутниця поцікавилася, що це за газета, мовляв, раніше була тільки «Правда». Я їй розповів, що дуже цікаве видання, в якому друкується тільки правда з життя людей, різні історії та бувальщини.

-Я думаю, що і вам сподобається ця газета, - сказав я, простягнувши їй примірник.

Ми занурилися у читання. Згодом жіночка підсумувала, що газета, дійсно чудова і вирішила розповісти мені історію з життя однієї сім’ї. Я уважно слухав, намагаючись не пропустити жодного слова.

Жила одна родина - мирно, дружно, у любові. Народилася в них донечка, яку назвали Любою. Та коли дівчинці виповнилася півтора рочки, трапилася біда - татусь тяжко захворів і помер. Так дівчинка залишилася одна з мамою.

Люба зростала, практично не хворіючи. Мама віддала її до дитсадка, а вдома сама вчила доньку читати і писати, тож коли дитина пішла до першого класу, то гарно навчалася, була чи не найкращою ученицею в класі.

Коли навчалася в 10 класі, на міській новорічній ялинці Люба познайомилася з Миколою і закохалася в нього з першого погляду. Він теж був десятикласником, тільки навчався в іншій школі. Вони почали зустрічатися - ходили разом у кіно, на танці, а 1 травня між ними сталася близькість.

За деякий час юнка відчула, що вагітна. Це її шокувало, оскільки коханий говорив: «Щойно закінчимо школу і станемо студентами, то відразу ж відгуляємо весілля. Будемо жити разом і навчатися». Але дізнавшись про вагітність, Микола відразу після отримання атестату кудись зник, і Люба його більше ніколи не бачила.

Так і жила з мамою, частенько навідуючись у Кіровоград до маминої рідної сестри в гості, де її дуже добре приймали. Любу сильно тривожило те, що вона поки що не готова стати матір’ю. До того ж її мама вже старенька, потребує догляду.

Коли настав час народжувати, дівчина поїхала до обласного центру і народила дитину в четвертій лікарні. Там її і залишила, виправдовуючи свій вчинок тим, що не зможе одночасно доглядати і за матір’ю, і за донечкою.

Повернувшись додому, сповістила матері, що народила мертву дитину. Життя тривало. Мама тяжко хворіла і врешті померла.

Люба залишилася в будинку сама. Довелося їй влаштуватися дояркою в колгоспі, щоб якось виживати. І хоча зарплата у неї була чимала, вона не розкошувала, а складала копієчку до копієчки.

Її мучило сумління, що вона відмовилася від своєї донечки. Вона навіть зверталася у лікарню, щоб дізнатися про долю своєї дитини і, можливо, забрати її, але там сказали, що дівчинка померла. Тільки тоді вона трішки заспокоїлася.

Через деякий час Люба продала будинок і переїхала жити до Олександрії, де придбала собі інше житло. Оскільки давно мріяла бути вчителем, то поступила до Олександрійського педагогічного училища.

Згодом познайомилася з хлопцем, якого звали Володею. Вони почали зустрічатися, хоча ці зустрічі ніколи не були довгими - кавалер весь час кудись поспішав. Якось він сказав Любі:

- Я тебе дуже кохаю і запропонував би тобі одружитися, але чи погодишся ти?

- Чому б ні? - відказала здивовано дівчина.

Тоді Володимир розповів їй всю правду про себе. Він - круглий сирота. Батьків не має, а сам виховувався у дитбудинку. Після закінчення школи поступив до Кіровоградського будівельного технікуму, а по закінченні його направили на роботу до Олександрії, де мав відпрацювати 3 роки. Тут він влаштувався працювати виконробом у будівельну організацію, а мешкав у гуртожитку.

Познайомився з місцевою дівчиною, а коли вони побралися, то перейшов жити до її батьків у невеличкий будинок. Було хоч і тіснувато, та що поробиш? Згодом керівництво виділило йому 2-кімнатну квартиру - ось такий подарунок на весілля

Молодята перебралися жити туди. Володимир працював виконробом, а після роботи ходив ще й на шабашки (наймався облицьовувати будинки цеглою), тож заробляв непогано. Дружина, як кажуть, ні в чому не нуждалася і ніде не працювала. Вона народила синочка і доглядала за ним.

Хлопчик підростав, і молодій мамі ставало дедалі скучнішим жити. Володимир цілими днями пропадав на роботі, ще й після роботи працював, а його дружина тим часом почала вживати оковиту і вести розгульний спосіб життя. Вона стала надовго зникати з дому, навіть на вихідні десь пропадала. Її не було ні вдень, ні вночі.

Володимира це бентежило. Добре, хоч сусідка допомагала глядіти дитину. Коли вона вселялася у квартиру поруч, Володя безкоштовно поклеїв їй шпалери, відтоді вони подружилися і допомагали одне одному. Врешті чоловік не витримав і подав на розлучення. Його дружину позбавили батьківських прав, і вони з синочком залишилися удвох. Добре, хоч сусідка продовжувала йому допомагати.

Вислухавши сповідь коханого, Люба промовила:

- Я подумаю, а під час наступного побачення дам тобфі відповідь…

Володимир ніяк не міг дочекатися цієї зустрічі. Йому здавалося, що стрілка на годиннику завмерла. Люба ж вирішила відповісти згодою, адже свою дитину колись залишила, не змогла їй дати ради, то хоч із чужою дитиною надолужить і віддасть їй усе тепло своєї душі. Вона так і не розповіла нареченому, що відмовилася від своєї новонародженої дитини, тримала це в таємниці.

Синок Володі відразу ж почав її називати мамою, адже свою рідну маму він навіть не пам’ятав, бо був тоді малесеньким. Люба полюбила хлопчика і доглядала за ним, як за рідним сином. Згодом вона всиновила Сергійка. Хлопчик ходив до дитсадка, потім пішов до школи. Люба закінчила училище і пішла працювати вчителькою молодших класів. Жили вони мирно і дружно, а Сергійкова мати жодного разу не з’явилася, щоб відвідати сина. Десь виїхали і її батьки, то онуком не цікавилися. Люба народила Володимиру донечку. Вони мешкали у квартирі Володимира, яку після розпаду СРСР приватизували, а свій будинок Люба продала.

Сергійко закінчив школу, технікум механізації і влаштувався на станцію техобслуговування легкових автомобілів. Познайомився з дівчиною, і вони почали зустрічатися. Через деякий час хлопець запропонував Світлані руку і серце. Дівчина відповіла згодою, і він вирішив познайомити її зі своїми батьками. Коли Люба побачила наречену свого сина, їй видалося, що Світлана схожа на неї, от тільки жінка була білявкою, а майбутня невістка - чорнява. Стали домовлятися про весілля.

Світлана розповіла, що вона сирота, батьків у неї немає і виховувалася вона у дитбудинку. Її усиновила молода родина. Спочатку все було гаразд, але згодом прийомні батьки почали зловживати алкоголем, втратили роботу, почали займатися крадіжками і їх засудили за пограбування магазину на 5 років, а Світлана знову повернулася до дитбудинку. Після закінчення школи, вона закінчила кооперативний технікум і влаштувалася працювати продавцем у магазин. Своїх прийомних батьків вона більше ніколи не бачила.

Під час розмови Люба сумно поглядала на Світлану, а потім поцікавилася, коли у неї День народження. Коли дівчина відповіла, жінка зашарілася - саме цього дня вона народила свою донечку. Виходить, лікарі обманули її, і дівчинка вижила. Люба була в шоці. Ось тільки чому дівчина чорнявка? Світлана прояснила ситуацію, розповівши, що вона перефарбувала волосся, оскільки їй більше подобається темне, а не світле.

Зіграли гарне весілля, подарувавши молодятам автомобіль ВАЗ-03. Сергій зі Світланою поселилися разом із батьками нареченого. Люба полюбила дівчину і ставилася до неї, як до рідної доньки, але вона так і не зізналася, що невісткою стала її кровна донька.

Слухаючи розповідь жінки, в мене склалося враження, що вона розповіла історію свого життя, оскільки дуже детально окреслила всі подробиці.