З нелюба - в коханого чоловіка

Моя колишня учениця Міла - красива, емоційна молода жінка. Вона у свої 46 років не може йти вулицею, як усі люди. Колеги називають її «пташка колібрі», бо сама вона низького зросту, худенька і занадто жвава. Всім перехожим здається, ніби вона летить, а не йде.

Міла закінчила музичне училище. Після його закінчення отримала направлення на роботу в філіал районної музичної школи в село. Вона кохала хлопця, свого однолітка, кохала безнадійно ще зі шкільних років. Але вона розуміла, що він не бачить у ній свою дружину. А їй виповнилося 23 роки. Ночами вона плакала, бо їй так хотілося мати сім’ю, коханого чоловіка і сина.

У селі було мало хлопців, та й ті сторонилися її, бо вона здавалася їм недосяжною. А дівчина ладна була хоч сьогодні вийти заміж. Але за кого? Той ледачий, той п’є, на того і взагалі дивитися не хочеться.

Михайлові, сільському ловеласові, було вже 35. Він також ніяк не міг одружитися, бо не кохав жодну з тих, із ким проводив ночі. Нікому з дівчат і вдовиць він не давав обіцянок одружитися. Якось біля магазину він зустрів Мілу, й Амур відразу ж пустив стрілу в його холостяцьке серце. Це було кохання з першого погляду. Але тільки з його боку, а Міла навіть не глянула на нього.

Того ж вечора він стояв під стінами школи в надії побачити дівчину. Виявивши бажання провести її додому, почув у відповідь тверде ні! Та все одно пішов слідом за нею.

Зустрічалися вони щодня. Мілі були байдужими ці побачення. До інтимних стосунків не переходили: дівчина була впевнена, що вона повинна для свого майбутнього чоловіка бути незайманою. Михайло ж припинив ураз свої походеньки, так закохався в Мілу. Всі жителі села пліткували про них. Одна з жінок навіть зустріла Мілу і крізь зуби з єхидними бісиками в очах промовила, що Михайло бездітний, мовляв, скільки років гуляє, а жодна з його коханок не завагітніла. Михайло ще не зробив Мілі пропозицію, а вона після розмови з цією жінкою вже не уявляла себе його дружиною. До того ж, вона і не кохала його.

А він не скупився: і подарунки їй приносив, і квітами закидав. Можливо, і він ще не розібрався у своїх почуттях, а, може, боявся її молодого віку. Все вийшло саме по собі, і невдовзі молоді відгуляли весілля. Багато дівчат кусали губи від заздрощів, бо самі мріяли піти з ним під вінець. Та не сталося.

Після першої шлюбної ночі Михайло не знав куди себе подіти від гордості, що взяв за дружину таку чесну дівчину. А Міла наступного дня ходила похмура, без настрою. Вона вже розкаювалася, що вийшла без кохання заміж. Коли підходив черговий вечір, вона ладна була виконувати допізна будь-яку роботу, аби тільки не лягати поруч нелюбого чоловіка, відбувати, як повинність, подружній обов’язок.

Пройшло три місяці. Міла не могла завагітніти, а їй так хотілося дитини. Часто вона пригадувала перестороги жінки про те, що в Михайла не буде дітей. Не знала вона, що й чоловік дуже переймався з цього. Коли Міла нарешті відчула, що вона при надії, радості її не було межі. Вагітність була настільки бажаною, що й уявити не можна.

Тепер в її голові роїлись інші думки, вона планувала народити сина (хотіла дуже сина) і розлучитися з чоловіком, аби тільки в свідоцтві про народження був вказаний батько. А Михайло був добрим, лагідним по відношенню до дружини. Він тримав господарство, яке порав сам. Що ще потрібно дружині для щастя? Але Міла вважала себе нещасною. Про розлучення вона вже не думала, бо бачила, як чоловік любить сина, пестить його, встає вночі до нього, тільки той поворухнеться. Але довгоочікуване кохання не приходило до Міли.

Йшли роки. Микитка мав прекрасний голос, який лився, ніби кришталева вода. А дует із мамою на сцені завжди викликав шквал оплесків у залі.

Чоловік став надійною опорою жінці. Сама того не розуміючи, Міла закохалася в благорвіного. Через стільки років подружнього життя вона нарешті відчула себе щасливою жінкою. Кохання прийшло, не спитавши її і не попередивши про себе. Жінка з нетерпінням чекала на вечір, щоб потонути в обіймах чоловіка. Сваритися їм не було причин. Так і жили дружно. Але, коли вона завагітніла вдруге, чоловік повів серйозну розмову. Він боявся відповідальності за виховання двох дітей. І вмовив Мілу перервати вагітність. Більше їй не вдавалося завагітніти. Часто вона картає себе, що послухала тоді чоловіка, та, і будучи людиною набожною, вважає себе грішною. Коли Микитка мав іти до школи, Міла вмовила чоловіка переїхати до міста.

Нині син вже працює, правда, в рідний край не планує повертатися. Він часто телефонує додому і говорить про захоплення своїми батьками. Він мріє про дружину, яка повинна бути схожою на його матір. Сам хоче бути таким, як його батько: сильним і добрим. А в Міли світились очі від щастя, коли вона розповідала мені історію свого життя.

Ось так і пройшов життєвий шлях жінки від нелюба-чоловіка до великого єдиного кохання до нього на все життя. І таке в житті буває.