Руслан і Людмила

- Мабуть, «хімічить», адже надої найбільші за всіх! А значить, і зарплата також…

Усі можливі способи обману відпали і лопнули, як мильні бульки. Любов до тварин і роботящі руки - ось таємниця її успіху.

Тракторист Руслан вирахував її швидко. «Ось моя доля і забезпечення», - сказав він сам до себе і почав діяти.

Частенько став підходити до Люди, допомагав у роботі. Місцеві відразу попередили дівчину, щоб вона не зв’язувалась із ним, бо від нього пішла перша дружина з донькою, то він жодної копійки не дає своїй дитині.

Високий, голубоокий, вродливий, але такий підступний слизняк словами та обіцянками закрутив голову дівчині. Незабаром побралися. Крутив він кермо в колгоспі всього на сімсот гривень, а вона від надоїв отримувала дві сімсот, ще й у вільний час підробляла, торгуючи секонд-хендом. Жили вони в хаті баби Руслана, то господар і розпоряджався всіма грошима. Коли Людмила повідомила що вагітна, тут і пішло-поїхало...

- Навіщо нам діти? Будемо жити для себе! - розмахував руками і кричав на Людмилу Руслан.

Частина речей і гроші від торгівлі пішли на випивку. Довелося закрити цю справу, а потім Руслан узагалі покинув роботу, бо забагато пив. З горем навпіл Людмила дожила до пологів. Вони були тяжкими, прийшлося лежати в лікарні більше місяця. Маючи всі документи на руках, горе-батько отримував дитячу допомогу, і всі дитячі гроші витрачав на власні потреби. Матері виділяв лише чотириста гривень на місяць, мовляв, більше ти не вартуєш.

Через місяць узагалі покинув Людмилу й завів роман з іншою жінкою. Разом пропивали дитячі гроші. Тільки закінчувалися фінанси, він повертався до Людмили і влаштовував «розбір польотів». Потім заявив дружині:

- Ти тут жити не будеш! Я тебе покалічу або вб’ю. Хочеш залишитися живою - йди геть, а сина я залишу в себе.

Був суд, шлюб було розірвано, син залишився у бабусі. За побачення з сином мати повинна була сплатити борги в магазині й ще сплатити готівкою батьку. Але без грошей третя дружина вигнала Руслана, і він пішов жити до матері, де став господарювати по-своєму.

Пропив хвіртку, ворота та паркан, будинок перетворився на притон для п’яниць. Мати з онуком змушені були піти жити до її подруги. Людмила вела боротьбу за сина, але Руслан добив її тим, що на її паспорт оформив кредит, і їй довелося його сплачувати.

Нарешті пролунав дзвінок від матері Руслана. Вона просила Людмилу забрати сина, бо їй тяжко, вона теж сплачує кредит за сина, а тих грошей, що залишаються, не вистачає для прожиття. Знайшли матір, де вона мешкала у подруги, забрали сина і дві сумки з речами дитини (я перевозив Людмилу). Мати, передаючи онука, запитала:

- Людмило, а даси дитину на три дні Руслану, бо йому прийшла повістка в АТО?

Стало зрозуміло, чому вони так робили: Руслан у військкоматі казав, що він виховує сина сам без матері. Я дивився на цих знедолених жінок і думав: «Яка це велика біда - сліпа материнська любов».