Як Василь телицю продавав

В суботу ще й не розвиднілосі, як Василь уже погнав телицю на базар.

Гонить він телицю, тай собі думає: «Продам телицю по файній ціні, якусь копійку і собі від жінки сховаю, а то з получки всі гроші до копійки вибирає». Від таких думок настрій у Василя піднявся. Коли гонив телицю, думав, що довго то часу не займе: приведе телицю на базар, продасть, ще й в кнайпу буде коли зайти.

Пригнав Василю телицю на базар, а там купа худоби, припнув він її та став чекати. Люди ходили, дивилисі, але по тій ціні, що хотів Василь, купляти ніхто не хотів. Худоби багато, є вибір. Стояв годину, другу. Мусів Василь ціну попустити, але все одно ніхто не бере. Василь ще скинув. Вже люди помало почали з базару збиратисі, як нарешті Василь продав телицю. Взяв не багато, навіть не було що від жінки заховати. Повернув у кнайпу, випив сто п’ятдесят, тай пішов помало додому.

Коли вже вийшов з базару, то увидів купу людей. Підійшов Василь, дивисі, а то у наперстки грають. Пропхавсь він до тих, що грають та почав дивитисі. Подививсь Василь до гри і пару раз вгадав, де під наперстком шарик. Грав би сам, але жаль грошей. А наперсточник ніби вгадує його думки, каже: «Грайте, вуйку, на перший раз гроші платити не треба! А як вгадаєте, то я вам плачу». Кладе сто гривень і починає сувати наперстки. Сував довго, нарешті спинивсі і каже: «Вгадуйте, вуйку!» Василь добре слідкував за наперстками і увидів, де спинився наперсток із шариком. Думає собі: «То мені нічого не коштує, заграю, і вголос сказав, показуючи на наперсток, - Цей!» «О, ви виграли, вуйку!» - тай дає Василеві гроші. Василь бере й не вірить, що виграв.

Молодик віддав гроші і на Василя вже й не дивисі, ніби його немає, знов починає сувати наперстки. Василь знов увидів, під яким наперстком шарик, кладе гроші, що виграв, тай показує на наперсток. «Ви знов виграли, вуйку!» - каже молодик і дає Василю виграні гроші. Потім Василь програв. Програш лише розоохотив Василя. «Нічого, - думав він, - на другий раз виграю! Треба лише добре дивитисі». Він ще раз заплатив гроші і знов програв. Потім ще раз програв…

Спам’ятався Василь, коли в кишені у нього не лишилося ні їдної копійки. Він почав молодику щось за гроші казати, що не подумав, коли почав грати, що цілу телицю програв, що дома жінка скаже. Взяв молодика за груди, але зробити нічого не вспів. Зловили його за руки два бугаї, такі здорові, як наш коваль Владзьо, а, може, ще й здоровіші. Відкинули його від наперстків, дали по копнякові в задницю, тай кинули в фосу. Виліз Василь із фоси, втираєсі від глини і порохів, на очах сльози. А довкола сміютсі: «Що, багато грошій? На дорогу щось лишилосі? То вже буде тобі вдома коломийка!» Люди ще щось говорили, але Василь вже то не чув. Ледве пересовуючи ноги, пішов з базару.

Тож іде він додому та туманіє, що має дальше робити. Жінка як узнає, то з дому вижене. Треба щось придумати, де гроші за телицю ділисі. Вже до села майже як півдороги лишилосі, а він так нічого й не придумав. І від того йому всередині аж недобре зробилосі, і так притиснуло в туалет, що дивисі: додому не донесе.

Звернув Василь з дороги, зайшов у ліс, кинув на землю шнурок, що від телиці лишивсі, скинув скоро штани і сів під смереку. Сидить він під тов смереков, стогне, тужисі і дивисі на землю, на шнурок. І тут йому щось як би в голову вдарило. Він придумав, як задурити жінку. Зробив він свою справу, натягнув штани, взяв у руки шнурок і вже чуть не бігом поспішив додому, бо вже була пізня година. Прийшов додому, а жінка зразу до нього:

- Де так довго був? Скільки взяв за телицю?

- А дай мі спокій, Касьо! Я сам не свій! Тут таке сі стало… Пригнав я телицю на базар, а там худоби купа, а купців мало, я мусів трохи збавити ціну. Все одно ніхто не купує, я ще трохи спустив, знов таке саме, тільки запитують і ідуть геть. Постояв я з телицею до кінця базару, тай пішов з нев додому. Десь на півдорозі так щось у середині заболіло, шо мусив бігти в корчі. Тай телицю не міг лишити саму на дорозі, забрав із собов у ліс, прив’язав до дерева. А сам сів недалеко справити потребу. Не довго і сидів, тут щось як загавкає, як завиє. Чи то пси, чи то вовки!

Телиця, як то вчула, як рвонула, шнурок урвавсі. Доки я натягнув штани, телиці вже й сліду не було. Дві години шукав я її по лісі - ні слуху, ні духу. Прийшов сказати тобі щосі стало, тай знов іду шукати.

Касі, як то вчула, то спочатку її мову відібрало, а коли трохи спамяталасі, то і каже: «Куди ти зараз підеш? Зараз через годину стемніє. Завтра, як розвіднієсі, піду до сина, закличемо сусідів і підемо шукати». На другий день зрані пішли шукати телицю десь коло 10 чоловік. Шукали всюди, а жінка взяла фаміліянта з машинов і поїхала по сусідніх селах. Два дні шукали телицю - ніяких слідів. На третій день люди кажуть:

- Нема що більше шукати! Певно, вовки десь загнали телицю у лісі, тай загризли…

Василь для виду посумував трохи, навіть сльозу пустив, а Касі два дні проплакала, тай на тім скінчилосі.

Через півтора тижні прийшли Великодні свята, телиці помало забуваласі. Минув Великдень, до них у гості приїхала племінниця з міста. Посідали за стіл, трохи випили, закусили, тай Касі почала розказувати, що сі сталося з телицею.

- А коли це було? - питає племінниця.

- Вже півтора тижні минуло, - каже Касі.

- То не може бути, тьотю! В ту суботу я здибала вуйка Василя на базарі. Він якраз йшов додому. Я його кликнула, але він якби не чув, шов як придурілий. Я хотіла ще раз його закликати, але якісь чоловік мені каже: «Лиши його. Він як дурний ще, кажуть, що програв у наперстки всі гроші за корову.

- А шляк би тебе трафив! - кликнула Касі й вхопила кочергу, але Василь того не чув. Він, як кулі, вилетів із-за стола, натягнув черевики, тай вибіг з хати.

Два місяці Василь не показувався додому, був «на баранах». Жив і ночував у горах, де робив. А коли вже пішов сінокіс, Касі через людей передала, аби Василю вертався додому, бо лишатся без сіна. Перший тиждень жінка не говорила, але їсти готувала. На другий тиждень почала говорити з Василем.

Від того часу пройшло вже багато років, але Василь не грає ні в карти, ні навіт у доміно. А коли у місті увидиті, що грають у наперстки, то тікає відти як від вогню.