Наш «вічноживий» банк

Отже, що ж трапилося? Нічого особливого. Фактично, «Приватбанк» був визнаний неплатоспроможним і на прохання його акціонерів був забраний державою. Процедура, взагалі-то не унікальна в нашій новітній історії розвитку (або занепаду) банківського сектору. Навряд чи сьогодні хтось згадає назви усіх фінансових установ, які пішли «у кращий світ» за чверть сторіччя історії держави Україна. Щоправда, жодний з цих покійників не був таким величезним, як «Приватбанк». Треба сказати, що за останні три доби посадовців НБУ «злили» про цю фінансову установу дуже багато інформації, від якої стає волосся дибом у пересічного громадянина. Не будемо задавати наївне питання – чому Національний Банк, знаючи все це, нічого не робив роками, аби не допустити кризи в найбільшій фіну станові держави. Цікаво інше – чи проблеми «Приватбанку» унікальні ? Ні вони типові для всієї фінансової системи України.

Почнемо з найбільш болючого питання – депозитів. Коли говорять – «в банку лежать мої гроші», це самообман. Вони там не лежать. Банк, який приймає гроші на депозит, у себе їх не тримає. Він їх перепродає, але з більшим відсотком, ніж взяв у вас. Цей процес називається кредитування. Якщо ви оформили депозит під 20% річних, банк мусить дати їх комусь в кредит під 25%. Чому так? Річ у тім, що банк – не благодійна організація, він повинен приносити прибуток своїм власникам. Крім того, потрібно платити зарплатню працівникам, орендувати офіси, сплачувати податки та відрахування, в тому числі до Фонду гарантування вкладів. Тепер питання – який вид бізнесу приносить гарантований прибуток в 25% на рік? Прибуток – це те, що залишається на підприємстві після сплати усіх платежів. Відповідь проста – в сьогоднішніх економічних реаліях України (та й світу в цілому) не більше 1% бізнесу може «потягнути» такі відсоткові ставки по кредитам. Оформлюючи депозит потрібно це розуміти. Це ризик, на який йдуть свідомі люди. Тому кричати, що нас обікрали нечесні банкіри, не варто. Нормальна, цивілізована ставка за кредитами становить 3-5%. Звісно ж депозити у цивілізованих країнах приймаються під 1-2%, а о й взагалі клієнт доплачує за збереженням банком своїх грошей. Зрозуміємо різницю. Наша фінансова система – це казино, де грати можуть усі, але завжди чомусь виграють власники казино… Так що, бити акціонерів «Привату» ногами, за те, що 148 мільярдів пішли в якості кредитів до їх підприємств, не варто. Ну хто ж, крім «своїх» зможе «потягнути» такі кабальні відсотки за позиками. Хоча судячи з коментарів топ-менеджерів НБУ ці підприємства «не витягнули» обслуговування позик і тепер ми усі («Приватбанк» став державним, тобто нашим з вами надбанням) повинні скинутися і погасити цю дірку. Це небагато – якщо розділити цю суму на кожного громадянина, включно з немовлятами, це якісь 3700 гривень.

Інша річ – гроші, які є на рахунок фірм та ФОПів (фізичних осіб-підприємців). Тут ситуація складніша. Точну кількість цих клієнтів ніхто не озвучує, але можна припустити, що 40-50% малого та середнього бізнесу мають розрахункові рахунки в «Приватбанку». Для них понеділок, 19-го грудня, став «чорним». Річ у тім, що якраз йде виплата податків, комунальних платежів та інших обов’язкових платежів. Навіть один день простою такого величезного банку, як «Приват», вже є проблемою для дрібного та середнього бізнесу.

Тепер про фізичних осіб – власників карток. Таких, за різними підрахунками, ледве не 20 мільйонів. Їх вже точно не зачеплять, хоча і в цьому не можна бути впевненими до кінця. Принаймні, станом на середу, мережа банкоматів «Приватбанку» працювала нормально.

Що далі?

Доля майже усіх банків, в яких була введена тимчасова адміністрація в Україні, однакова. Довге вивчення справ «попередників». Сенсаційні заяви типу «все вкрали». Потім оптимістичні заяви на кшталт: «нова команда банку (далі назва фінансової установи, прізвище та портрет нового керівника. Що цікаво – на таких фото керівник завжди щиро посміхається) розробила (варіанти: почала розробляти, планує почати розробляти) програму виводу банку з кризи (варіанти – залучення іноземних інвесторів, програма санації, створення нової моделі бізнесу, винахід креативних рішень) і ось-ось банк знову стане гордістю вітчизняного ринку фінансових послуг. Поки усі ми чекаємо це «ось-ось» і щиро віримо, що не доведеться з власної кишені платити збитки банку, клієнти, що мають рахунки в фінансовій установі, швиденько переведуть їх в інші банки, приватні власники карток потрохи почнуть згадувати, що є і інші системи «24». Та й взагалі готівка в кишені надійніше, ніж картка в непрацюючому банкоматі. Потім стане зрозуміло, що для оздоровлення банку потрібно провести вдосконалення роботи мережі відділень (в перекладі на звичайну мову – тотальне закриття тих самих відділень). А далі банк буде працювати, десь і якось.

Можна сказати, що це песимістичний сценарій. Згоден. Навіть скажу більше – дуже хочеться, аби він не втілився. Але, на жаль, в українському фінансовому просторі навіть такий песимістичний сценарій розвитку подій навколо найбільшого комерційного банку має всі шанси бути ще занадто оптимістичним.