Невідоме про відомого, або секрети Леонардо да Вінчі

Леонардо не мав прізвища в сучасному смислі: «да Вінчі» означає «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім’я – Leonardo di ser Piero da Vinci, тобто «Леонардо, син пана П’єро з Вінчі». Приблизно з 15 років навчався у майстерні Вероккіо. Він вивчив креслення, хімію, металургію, роботу з металом, гіпсом і шкірою. Крім цього юний підмайстер займався малюванням, скульптурою і моделюванням. У майстерні часто бували такі відомі майстри, як Гірландайо, Перуджіно, Ботічеллі і Лоренцо ді Креді.

Саме у майстерні Вероккіо Леонардо почув розмови про багате життя, побачив, що вигідно товаришувати з багатими людьми. Тут він навчився коритись волі замовника.

У ті роки молодий Леонардо відчував, як замовники з пихою ставились до митців, вони вважали їх нижчим сортом. Леонардо не відчував підтримки і з боку багатих батькових друзів – і багатії, і бідняки не сприймали молодого митця. Так у молодого генія зародилось відчуття самотності та відчуженості, виникало бажання закритись у собі, показувати свою індивідуальність у творчості.

Відомо, що Леонардо незвично писав. Оскільки він був лівшею, то зручніше йому було писати справа наліво, так він хотів засекретити свої записи і підкреслити індивідуальність, оригінальність, несхожість з іншими. Таке письмо називають дзеркальним, щоб його прочитати, треба розглядати запис, що відображений у дзеркалі.

Леонардо да Вінчі втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті видали під назвою «Книга про мистецтво». Він займався анатомією, фізіологією, зоологією, ботанікою, географією, геологією, механікою, гідравлікою, математикою тощо. Багато його ідей на сторіччя випередили свій час. Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше, ніж результат.

Вже в молодості Леонардо да Вінчі усвідомив нерозривний зв’язок науки і мистецтва. Вище за інші мистецтва Леонардо ставив живопис. Своїм зображенням людських фігур він додав небачену раніше рельєфність, використовуючи вивчені закони оптики. Леонардо да Вінчі оволодів простором. Він першим осягнув мистецтво зображення своїх персонажів не на тлі, а всередині простору. Цьому відчуттю сприяла м’яка, з напівтонами, світлотінь.

Відомо також, що ні Леонардо, ні Вероккіо не вивчали традиційну техніку фресок. Саме тому «Тайна вечеря» і «Битва при Ангіарі» не збереглися до наших днів в оригіналі.

Да Вінчі довгі роки провів у мандрах Італією, займався математикою, інженерними справами.

У Леонардо було багато друзів і учнів. Що ж до любовних стосунків, достовірних відомостей немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цю інформацію. За деякими версіями, у Леонардо був зв’язок з Цецілією Галлерані, фавориткою Лодовіко Моро, з якою він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм». Горностай – це геральдична емблема. Грецька назва цієї тварини «гален». Дама зображена з легенькою усмішко на устах. Леонардо вважав, щоб зобразити внутрішні емоції, не обов’язково показувати сильні пристрасті, варто лиш вказати на них. Більшість картин Леонардо малював на дерев’яних дошках (переважно з тополі), перед тим їх грунтував клеєм.

Леонардо вмів гарно скласти композицію твору та виразити емоції через рух. Він писав: «Зображена фігура лише тоді цінна, коли її рухи передають стан душі». Вазарі згадує, що Леонардо міг цілий день простояти у роздумах біля фрески, яку тільки-но почав малювати. Саме так він малював «Тайну вечерю». На закиди замовників говорив, що ніяк не може знайти лиця з якого міг би намалювати лик Христа. Така ж історія з ликом Юди. Леонардо вирішив намалювати останнього з голови настоятеля монастиря. Деякі дослідники стверджують, що лики Христа та Юди майстер намалював з одної людини.

Леонардо писав повільно, тому надавав перевагу олії. Фрески ж тоді малювали на мокрій штукатурці, але це вимагало швидкості роботи, бо матеріал скоро висихав. А да Вінчі так працювати не вмів і не хотів. Тому він пробував розробляти нові методи настінного розпису, але через це усі його фрески були недовговічними.

Відомо, що через експерименти з фарбами, Леонардо не зміг закінчити фреску «Битва при Ангіарі», бо фарба не лягала на грунт. На картині «Св. Іван Хреститель» Леонардо відродив давньоримський жест – палець, що вказує на небо.

Узагальнення наукових і мистецьких пошуків Леонардо да Вінчі – унікальна фреска «Таємна вечеря», виконана для трапезної монастиря Санта-Марія делле Граціє в Мілані. У ренесансному живописі учні сидять зазвичай за прямокутним столом, а Христос – у середині – виконує дії священика. Чаша (євхаристична посудина) стоїть перед ним на столі. Христос зображувався в момент освячення хліба або передання його частини одному із учнів. Це не обов’язково прісний хліб, як того вимагав єврейський обряд.

У «Таємній Вечері» Леонардо висловлює припущення, що хліб – тіло Христове і вино – кров Його є насамперед символами. Чаші, що нею, як стверджується, Христос користувався під час цього таїнства – Священний Грааль – на картині немає. Понад те, Леонардо зображує жіночу постать праворуч Христа, ймовірно – Марію Магдалену. Постаті розміщено на картині так, що в центрі вони утворять літеру «М».

Леонардо да Вінчі свідомо відійшов від усталеної доктрини, щоб зобразити людську драму. У зображеннях передбачення зради (або «історичної» Таємної Вечері) головними елементами стали реакція учнів на слова Христа і роль, яку виконав Юда. Чаші нема. Христос сидить у центрі довгого стола. Учні, по обидві сторони від Христа, повернуті один до одного, їхні обличчя і жести втілюють містичний страх, здивування і заперечення. Іуда буває відокремлений від інших учнів по-різному. В творах Раннього Ренесансу він сидить на протилежній від інших учнів стороні стола і може зображуватись у той момент, коли отримує від Христа змочену в чаші частину хліба. Або Іуда опускає у чашу руку. Іуда має темне волосся і бороду, вираз його обличчя утаємничений. У тих випадках, коли учні зображувалися з німбами, німб Іуди може бути чорним або його може не бути. Він інколи тримає гаманець, ймовірно, як алюзію на 30 срібників (ціна зради).

На фресці «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі, за усталеною ідентифікацією, 12 апостолів розміщено так: зліва направо: Варфоломій, Яків Менший, Андрій, Петро (позаду), Іоанн — Христос — Фома (позаду), Яків Старший, Пилип, Матвій, Іуда (Фаддей). На відміну від попередників, Леонардо да Вінчі помістив Іуду (Іскаріота) разом з іншими апостолами, на його обличчя падає тінь, за допомогою якої художник виділив зрадника. Образ Христа — композиційний центр фрески. Від апостолів фігура Христа відокремлена просторовими інтервалами (виразне зображення його руки, що не торкається стола, а зображена вверх долонею, у жесті стоїчної покірності); апостолів об’єднано по троє у різних групах з обох сторін від Христа. Водночас образ Христа — центр просторової побудови фрески; якщо відповідно до перспективи уявно продовжити лінії стін і розташованих на них килимів, то ці лінії зійдуться в одній точці над головою Христа. Композиції фрески підпорядковано реальний архітектурний простір. Зображення Христа — колористичний центр фрески. У колориті домінують блакитний і червоний кольори; найінтенсивніше вони виявилися у блакитному плащі й червоному хітоні Христа, а також у спокійніших кольорових варіаціях одягу апостолів. Видимість свободи і природного руху досягнута за допомогою повного підпорядкування зображуваної фігури вимогам просторової конструкції. Тут виявилося особливе напруження раціоналістичного реалізму, за яким можна навіть не відчути відсутності інтимності переживання і теплоти, які були досягненням ранньої творчості художника («Мадонна Літта»). Натомість Леонардо да Вінчі не задовольнився засобами механістичного психологізму, тому залишив незавершеним центральний образ фрески — Христа. Попри механістичність композиції, образи апостолів індивідуалізовані, кожен по-своєму реагує на відомий вислів Христа.

Одного разу Леонардо ввечері прийшов у трапезну монастиря, щоб подивитись на свою роботу – фреску «Тайна вечеря», побачив, що фарба починає відпадати від грунту, на якому він малював роботу. Сумний він ішов додому, сімнадцять років роботи – надарма. Того вечора в щоденнику він написав: «Де більше почуття, там в нас, мучениках, більше мук». Він відмовився від традиційної техніки розпису, використав суху штукатурку, через що фарба почала осипатись ще за життя Леонардо.

Існують і інші тлумачення фрески. Наприклад, у романі Дена Брауна «Код да Вінчі» один з героїв стверджує, що по праву руку від Христа сидить не апостол Іван, а Марія Магдалина, яка, згідно з конспірологічним тлумаченням була дружиною Ісуса.

Неканонічність «Таємної вечері» була закладена самим Леонардо. Майстри задовго до Леонардо малювали цей сюжет (в камені його відтворили ще майстри готики). Особливо часто до цього сюжету зверталися художники 15 століття. До Леонардо вже була ціла низка «Таємних вечерь». Неканонічність стінопису Леонардо помічав і Джорджо Вазарі: «Він (Леонардо) відкинув звичайні канонічні традиції — і розмістив Іуду Іскаріота серед Апостолів, а не вдалині, по інший бік столу, як це робили до нього». Іуду тепер можна було впізнати за кошелем з срібняками, що той мав у руці та острахом, що відбився на обличчі.

Далі буде……