Невідоме про відомого, або секрети Леонардо да Вінчі

Як живописець він досягнув особливої майстерності у використанні світлотіні — «ефу мато». Леонардівське «ефу мато» — ледь вловима, майже ірреальна димка, що ніби огортає фігуру, обличчя, загальний плавний контур опоетизованого зображення Мони Лізи. Вважають, що на портреті зображена Ліза ді Антоніо Марія ді Нольдо Герардіні, дружина Франческо дель Джокондо. Леонардо хотів зобразити не реальне лице Мони Лізи, а надумане, таке, яке йому було потрібне, саме тому він запрошував клоунів та музикантів, які мали веселити жінку. Вазарі також стверджував, що на картині були брови, хоча їх нема, вважається, що у ті часи було модно збривати брови. Загадкою є також те, чому Леонардо не віддав картину замовнику – багатому купцю, чоловікові Лізи, Франческо ді Бартоломео дел Джакондо, а повіз її з собою у Францію. За версією Вазарі, Леонардо не встиг її закінчити. Але чому до початку ХІХ століття картину називають «Джокондою», що в перекладі з італійської означає «весела». Єдина згадка про картину Леонардо дійшла до нас у щоденниках Антоніо де Беатіса, секретаря кардинала Луіджі де Арагона, який відвідав художника 1517 року. Леонардо назвав картину «Портретом одної дами із Флоренції», який він зробив на замовлення Джуліано де Медічі, багатого і впливового в Італії чоловіка. Можливо, що на картині зображена одна з коханок Медічі. Цікава також версія священика П’єра Дана, який вважав, що на картині зображена не повія, а порядна жінка. Є свідчення, що картина горіла, її не реставрували а обгорілі краї зрізали, тому зараз не видно, що жінка сиділа на терасі. Поширена також теорія Зиґмунда Фройда, що на картині зображена мати Леонардо такою, якою він її собі уявляв. Інша версія: картина – це автопортрет художника.

Прихильники версії, що «Мона Ліза» має свого двійника вказують на той факт, що сучасники Леонардо, описуючи «Джоконду», відзначали, що вона не була закінчена.

Так, у своїй книзі «Життя художників» Джорджо Вазарі повідомляє, що Леонардо працював над «Моною Лізою» 4 роки, але так і не завершив її. Картина, що проте знаходиться в Луврі, повністю закінчена. Більш того, в 1504 р. Рафаель бачив «Джоконду» в майстерні Леонардо і залишив нарис картини. На ньому по обидві сторони від жінки розташовані грецькі колони. На луврській «Джоконді» їх немає. Збереглися також відомості, що картина, яку бачив Рафаель і Вазарі, була більшого розміру.

Але що ж за картина знаходиться в Луврі? Ряд істориків мистецтва вважає, що насправді існують дві картини пензля Леонардо да Вінчі – «Джоконда» і «Мона Ліза». При цьому на луврській картині представлена коханка Джуліано Медічі – Констанца д’Авалос. Саме цю картину Леонардо привіз з собою до Франції 1516 року. Він тримав її в своїй кімнаті в маєтку під містом Амбуаз аж до самої смерті. Звідти картина 1517 року потрапила в колекцію короля Франциска I.

В Луврі знаходиться «Мона Ліза», а справжня «Джоконда» – зображення дружини Франческо Джокондо, і, можливо, таємної любові Леонардо, знаходилася до 1962 року в Лондоні, поки її не купили. Лондонська картина, відома також як «Айуорська Мона Ліза», була випадково куплена відомим британським антикваром 1914 року на речовому ринку англійського міста Бас за декілька гіней. Полотно повністю відповідає розповідям сучасників про картину Леонардо да Вінчі, включаючи вказані Рафаелем грецькі колони.

Канадські вчені виявили, що Мона Ліза, загадкова красуня, увічнена в однойменному шедеврі Леонардо да Вінчі, позувала художнику невдовзі після того, як народила свою другу дитину. Вони вважають, що картина була замовлена на ознаменування цієї урочистої події, і це дозволяє точно датувати картину 1503 роком. Дізнатися такі інтимні подробиці про життя італійки XVI століття дослідникам допомогла спеціальна технологія, що дозволила побачити перші замальовки, раніше приховані під шаром фарб. З’ясувалося, що на сукні Мони Лізи була нашита легка прозора тканина, що робилося в Італії тих часів лише для вагітних і жінок, які недавно народили. Також вчені стверджують, що розпущене волосся на портреті є авторською фантазією, оскільки на перших замальовках волосся Мони Лізи приховане під чепчиком, з-під якого вибивається лише кілька неслухняних прядок.

Усмішка Джоконди – «найдивніша Усмішка на світі», розтлумачити котру намагалося чимало. Один з міфів – зображена на картині особа вагітна, а її усмішка – спроба вловити порух плоду. Ще одне припущення - натурщиця усміхається своєму коханому Леонардо. Медики спробували по-своєму розтлумачити усмішку. Так з’явився міф «стоматологічний» – жінка на картині, судячи з виразу її обличчя, втратила багато зубів. Нейрофізіологи, натомість, вважають, що справа не в моделі і не в художникові, а в особливості людського зору: поява і зникнення усмішки залежать від того, на яку частину обличчя Джоконди дивиться глядач. Якщо спробувати осягнути оком усе обличчя – Джоконда вам усміхається. Проте один з міфів таки отримав наукове підтвердження: «Мона Ліза» – автопортрет художника. Порівняння за допомогою комп’ютера анатомічних особливостей обличчя Джоконди і Леонардо да Вінчі (за автопортретом художника) показало, що геометрично вони ідеально схожі. Виходить, усмішка Джоконди – його усмішка.

Джоконда була для нього лише засобом втілення художньої химери. Очі Джоконди мали живий блиск і вологість, які повсюдно спостерігаються в житті; ніс з його красивими рожевими і ніжними ніздрями, здавався живим; вуста... загалом заставляли забувати про живопис; у впадині шиї можна було розглянути биття пульсу. Однак передусім тут домінує думка. Портрет «Джоконди» — синтез усієї творчості митця. Але чи справді на портреті дружина флорентійського купця? Насторожує факт, що Леонардо тримав портрет дома аж до смерті і не віддавав роботу замовникові. Відомою є асиметрична усмішка, на якій не видно межі губ та шкірою лиця. Очі Мони Лізи дивляться на глядача, вони темні. Вазарі також згадує про брови і повіки, але на сучасних репродукціях їх чомусь нема. Існує також великий контраст між зображенням міської жінки та пустинним пейзажем гірських ландшафтів на задньому плані. Ніщо, крім дороги змійкою та мосту, не вказує на присутність людини в цій природі. Трошки повну ваті елегантні руки також зображені за принципом трикутної композиції – одна прикриває іншу. Вишивка, яку бачимо на сукні жінки, може бути зашифрованим підписом Леонардо, бо італійське слово «зав’язувати» (vinkolare) співзвучне з прізвищем митця. Такі вузлики знаходимо і на інших картинах Леонардо. Відомі також «Портрет музиканта» та «Портрет Джіневри де Бенчі», «Поклоніння волхвам», «Мадонна з гвоздикою», «Бахус», «Св. Іоан Хреститель», «Мадонна з квіткою (Мадонна Бенуа)», «Коломбіна», зберігся також в Ермітажі ескіз кінного воїна, який Леонардо хотів використати у «Битві при Ангарі».

Леонардо да Вінчі називають генієм Ренесансу. Відомий його твір – «Благовіщеня» – має кілька цікавих моментів: крила ангела зображені як справжні крила живого птаха, на передньому плані – килимок з квітів, і кожна рослинка виведена дуже акуратно та чітко, вдалині – море і гори, що потонули в легкому сірому димі, плаття Діви ілюструє спосіб малярства Леонардо важких складок. «Свята Анна з Марією, немовлям Христом та Іоаном Хрестителем» – рисунок на картоні, який мав бути основою вівтарного образу, але не став. Знаходимо іншу картину з такою ж назвою, але там змінена дальня композиція, а центр нагадує формою трикутник. На картоні ж Христос повертається до Іоана, щоб поблагословити його. В погляді Анни, зверненому до Марії, бачимо співчуття, ніби вона знає про майбутні страждання Діви та Ісуса. Є палець, що вказує на небо – не зовсім зрозумілий символ, а задній план – лише легко заштрихований, що додає картині містичності та загадковості. Лице Марії – неземної краси, відображає ніжність та любов. «Мадонна в гроті» – оповита також містикою, бо знайдено два варіанти картини, і обидва вважаються Леонардовими. На задньому плані – великі скали, що переходять в оповиті туманом силуети гір. Дуже майстерно зображено волосся янгола, з усіма відтінками кольорів, що породжувало сонячне проміння. Тіні під очима, носом, губами та на лівій щоці роблять обличчя Мадонни дивовижно об’ємним.

Для «Поклоніння волхвів» Леонардо ретельно вивчав натовп, ходив на базари, празники. Передати емоції Леонардо вдається завдяки сильній жестикуляції рук. Він детально вивчив роботу м’язів і точно знав, які скорочення м’язів відповідають певним станам душі. Леонардо також говорив, що у всіх портретах художники частково зображають себе. Вазарі, на підтвердження, констатував, що усмішка Джоконди нагадувала усмішку Леонардо, а усмішка Леонардо була подібною до усмішки його вчителя.

Відомо, що да Вінчі захоплювався трьома книжками – сонетами Буркіелло, «Жартами» Поджіо та Манганелло. Він любив читати нецензурні вуличні вірші. Дослідники вважають, що холодна усмішка – це маска, завдяки якій митець ховався від світу.

Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіяння світла в повітрі і виникнення «ефу мато» — серпанки між глядачем і зображеним предметом, яке пом’якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм в живописі перейшов на якісно новий ступінь.

(Далі буде)