Вілла для коханки

У цупкому конверті були фотографії і аркуш паперу з кількома надрукованими рядками. Почала розглядати фото. Чепурний двоповерховий будинок білого кольору. Біла огорожа. На кількох фото - незнайома жінка. Молода, вродлива. А тут… Що тут робить Роман? Чоловік Валентини стоїть на подвір’ї. Біля воріт - його автівка. На одному фото добре видно назву вулиці і номер будинку.

Лист пояснив усе. «Це - віл­ла коханки вашого чоловіка - Сніжани. «Хатинка» - його подарунок. Коханка живе у місті…»

- Сніжана, - мовила вголос Валентина. - У Сніжани вілла сніжно-біла… А якою їй ще бути?

…Трикімнатна квартира Валентини з Романом на першому поверсі. Доньці з зятем купили помешкання в столиці. Валентина не була в захопленні від першого поверху. Їй хотілося мати власний невеличкий будинок. Білого кольору. З білою огорожою, біля якої квітнутимуть білі троянди. Не раз говорила про свою мрію чоловікові. Та й знайомі дивувалися: чому досі Валентина з Романом живуть у багатоповерхівці. Адже можуть дозволити собі щось набато ліпше, нове.

- Пізніше щось придумаємо, - обіцяв Роман дружині. - Зрештою, у нас дача є.

Роман часто не бував удома. В сусідній області був філіал від будівельної організації, де працював. Їздив туди у справах, оскільки був майже правою рукою шефа. Там нерідко залишався на ніч. Інколи затримувався на два-три дні.

Валентина не дорікала чоловікові. А він виділяв їй щомісяця певну суму. Вона й не знає, скільки насправді отримує Роман. Коли цікавилася, віджартовувався: претензій до зарплати не має...

- Ти збудував мою мрію для іншої жінки, - сумно мовила Валентина, дивлячись на фото, де Роман щасливо усміхається на подвір’ї Сніжаниної вілли.

Валентина не знала, як розповісти про батькові любовні походеньки доньці. І як далі жити з чоловіком? Зробити вигляд, що нічого не трапилось? Влаштувати бучу і вигнати? Як це сприймуть її старенькі батьки?

Коли Валентина у дев’ят­надцять років заявила, що хоче вийти заміж за Романа, мама просила не поспішати, немов щось відчувала. Але хіба в такому віці хтось слухає батьків? Кохання було таке безмежне, світле, щасливе…

У двадцять народила Лілю. У сорок чотири віддала доньку заміж. Що робити тепер, у сорок сім? У доньки своє життя. У Романа, виявляється, також. Добре, що хоч робота подобається: зі студентами, майбутніми дизайнерами, завжди цікаво.

Валентина розглядала себе у дзеркалі. Виглядає привабливо. Одягається зі смаком. Носить взуття на підборах. І господиня з неї непогана. А що ж не так?

...Нікому не розповіла своєї таємниці. Хоча, можливо, її знають. Лише вона була останньою у черзі, кому невідомий «доброзичливець» відкрив правду.

Їй кортіло побачити Сніжану. І її віллу. Що скаже при зустрічі? Ще не знає. Придумає на місці…

…Серед тижня попросила вихідний. Директор не заперечував. «Певно, він все знає», - подумала і відчула, як червоніє від сорому.

- Прихворіли, Валентино Степанівно? - запитав, дивлячись на її збентежений вигляд і червоне обличчя.

- Так…

- Виздоровлюйте.

…Наступного дня подалася в сусідній обласний центр. Роман вдома не ночував. Тож не потрібно було нічого пояснювати.

На автовокзалі підійшла до вільного таксі. Назвала адресу.

- Майже приміська зона, - мовив водій і увімкнув лічильника. - А номер будинку який?

Біля Сніжаниної вілли побачила Романову автівку. Діставав якісь пакунки. З подвір’я вибігло дівча років шести-семи.

- Зупиніться! - майже крикнула до таксиста.

- Вам трішки далі, - сказав, різко натиснувши на гальма.

- Я знаю, я…

- Вам погано?

- Ні… Так…

Відкрила двері.

- Тато! Тато! - радісно підстрибувала дівчинка.

Роман поставив пакунки на землю, підхопив малу на руки і підкинув до неба. До них йшла молода жінка. Сніжана.

На щастя, задзвонила мобілка.

- Доброго дня, - відповіла Валентина. - Так, так, добре. Дякую. Я зателефоную.

- Мусимо повертатися, - сказала таксистові. - Я забула про зустріч. Мене чекають…

Насправді, це дзвонила кравчиня. Перенесла примірку на інший день.

- То ви їхали до Сніжани?

- А ви її знаєте?

- У паралельних класах вчилися.

- А ми… познайомилися колись. Хотіла побачити. І ось… А чому її будинок називають віллою?

- Певно тому, що все в білих кольорах. Люди їздять на заробітки в Італії, Іспанії, Португалії, а там люблять світлі будинки. От і нарік хтось Сніжанину хату віллою.

- Це була її донька?

- Ага. Здається, в перший клас піде. Чи вже пішла. Пощастило Сніжані. Обкрутила багатого дядька, дитину від нього народила. Хату допоміг закінчити. Будову її батьки почали. Фундамент роками стояв. А потім раз - і готово. А куди ми їдемо?

- На автовокзал…

…Уночі вона прокидалася від неспокійних, рваних снів. Думки летіли в чуже місто. І боліла образа. Скільки років Роман живе на дві сім’ї? А ще - він украв її мрію і подарував іншій жінці.

…Валентина нарешті зважилась на розмову з чоловіком. Прийнявши перед цим заспокійливе. Роман слухав мовчки.

- Найкращий вихід - розлучення, - мовила на завершення.

- Сніжана серйозно хвора, - чужим, охриплим голосом сказав Роман. - І якщо… Сніжанині батьки попередили, що… дитина їм не потрібна. Може… доньку до нас забрати?

Валентина пішла за новою дозою заспокійливого…