Олег Червонюк:

Дійсно цікаві питання. Ми на виробництві пережили різні влади – відродження підприємства розпочали за часів «помаранчевої влади», працювали при «злочинній владі», і ось сьогодні ми вже третій рік живемо при владі «солодкій». Тобто є з чим порівнювати. Ось простий приклад. Для виробництва тканин потрібна вода. При «злочинній владі» ми не без проблем, але отримали ліцензію на воду. Її термін закінчився, і ми подали документи на продовження ліцензії. Думали, що проблем з її отриманням не буде. Нічого подібного. Виявилось, що потрібні незрозумілі додаткові документи, аби підприємство, яке існує більше півсторіччя і використовує весь цей час воду для виробничих потреб, могло довести, що цю саму воду ми отримуємо саме з українських надр, а не проклали якийсь підземний водопровід із Польщі чи Туреччини. Погодьтеся – це якась маячня.

Інший приклад - із нинішніх реалій, в яких працює реальний сектор української економіки. Податкова оштрафувала наше підприємство на два мільйони гривень. За що? Все дуже просто. Для виготовлення тканин потрібні нитки, вони в Україні не виготовляються. Корабель, який віз вантаж ниток для льонокомбінату, через погодні умови не зміг вчасно прийти в порт. Ну замерзла акваторія одеського порту, а криголами не впоралися. Однак оштрафували нас, бо є такий Закон «Про повернення валютної виручки в Україну». Згідно його норм за запізнення корабля із оплаченим нами вантажем ниток, нас оштрафували на два мільйони. Тобто закон, який по ідеї повинен захищати курс національної валюти, використали державні органи, аби спробувати стягнути немалі кошти з підприємства за запізнення із доставкою товару, що відбулося через погодні умови. Це що означає – що наша нитка, яка плаває у морі, підриває курс на валютному ринку? І як можна цензурно охарактеризувати такі дії державних структур?

Взагалі відсутність здорового глузду в нашої «солодкої влади» доходить до рівня абсурду. Для того, аби не використовувати на підприємстві імпортний газ, ми придбали і змонтували теплопункт, який працює на відходах деревообробки. Однак, виявилося, що ці самі відходи дуже важко дістати. Ми звернулися до нашого рівненського облавтодору з пропозицією забирати ті гілки, які постійно обрізають із дерев обабіч доріг. Нам навіть не відповіли! При цьому продовжують спалювати обрізане гілля без усякої користі на узбіччях шляхів.

Ми говоримо про енергетичну кризу через нестачу вугілля з Донбасу. При цьому чомусь наші урядовці не розглядають простий шлях виходу з цієї вугільної кризи. Новітня німецька ТЕЦ, яка може забезпечити дешевим теплом середнього розміру обласний центр, і яка працює на дешевих сортах вугілля й торфі, коштує усього 50 мільйонів євро. Невже не можна з бюджету виділити півмільярда євро, закупити такі ТЕЦ і забезпечити населення дешевим теплом та електроенергією, гірників нашого Волинського басейну замовленнями, і взагалі забути про той антрацит з Донбасу? Немає державницького підходу влади у вирішенні економічних проблем, ось у чому наша головна біда.

Що ж стосується «Льонокомбінату», то ми працюємо, нарощуємо виробництво. Наразі на нашому підприємстві у Рівному вже працюють 696 людей, і до осені ми знову вдвічі збільшимо обсяги. Наша торгівельна мережа наразі налічує 18 фірмових магазинів у чотирнадцятьох обласних центрах, де українці мають можливість купувати вітчизняний одяг, що виготовляється із вітчизняних тканин. Також будуємо нові швейні виробництва. Незабаром нова фабрика запрацює у Волочиську (це Хмельниччина), там завершується реконструкція приміщень. Також у Шепетівці придбали недобудоване приміщення, де невдовзі відкриється фірмовий магазин нашого одягу на першому поверсі і виробничий цех на другому. Тобто покупці матимуть можливість бачити, як шиють ті речі, які їм пропонують придбати в магазині. Так що ми працюємо, попри усі негаразди, бо чекати поки наша чергова влада створить нормальні умови для українських виробників не доводиться..