Почати все спочатку

– Ох, і щаслива ти, Нінко! – казали їй сусіди. – Такого чоловіка мати, як твій Олег, то все одно, як у лотерею виграти кілька мільйонів…

– Це правда, люди добрі, – радісно посміхалася Ніна. – Мій чоловік – то скарб, який можна знайти раз на сто років. Він такий добрий і чуйний. Він не такий, як решта чоловіків. І за дім дбає, і мене любить…

Тільки мати Ніни, прислухаючись, як вона хвалить чоловіка, чомусь важко зітхала і говорила доньці:

– Не на добре все те, Ніно. Чує моє серце, не на добре. Це так Бог випробовує тебе. І коли він на початку твого сімейного життя дає чогось забагато, то потім відбере. Ось побачиш!

– Що ви таке вигадуєте, мамо? – зі сльозами на очах питала Ніна. – Ви що, заздрите мені? Ми вже стільки років живемо з Олегом, а він – який був колись, такий і досі: не п’є, не зраджує з іншими жінками. Лише мене любить і дітей. Он підприємство своє розширив і гроші самі у дім течуть. Хоч купайся у них. Того літа ми думаємо полетіти на Гаваї. Може, і ви з нами?

– Е, ні, доню! – відказала мати. – Я перельотів боюся. Тож, краще – їдьте самі, а я вдома залишуся і буду молитися за вас, щоб ви живі і здорові повернулися додому…

Ця ейфорія щастя і безтурботного життя могла потішати Ніну хтозна доки, та Олегів друг, якому той в усьому без міри довіряв, навмисне, за його відсутності, провернув безглузду аферу і підприємство, яке до цього часу процвітало і приносило прибутки, одного дня влізло у борги і незадовго було оголошено банкрутом. Щоб якось вийти зі скрути, Олегові довелося продати свій дім, яким так гордилася Ніна, перебратися у село та поселитися у скромній хатині тещі.

– Ось і закінчилися, доню, твої поїздки у Гаваї, – якось дорікнула Ніні мати. – Тепер вам треба думати, де би кусень хліба роздобути.

– Це ненадовго, мамо, – відказала Ніна. – В Олега голова не для того, аби лише капелюха носити. Щось придумає. Ось побачите…

Та сталося те, чого не очікувала Ніна. Олег став приходити додому напідпитку і, що не день, горілка почала все більше затягувати його у свої заплутані лабіринти.

– Олежику, отямся, – просила Ніна. – Кинь пити. Візьмися за розум.

– А ти гадаєш, Ніно, що в мене ще є розум? – п’яно посміхався Олег. – Ти не знаєш, як мене душа болить, і я досі не можу заспокоїтися, що мені таку підлість вчинив мій друг. Подумай, Ніно, це та людина, якій я вірив більше, ніж собі. А він? Навіть звірі не поступають так підло…

Майже щодня Олег став приводити в дім своїх галасливих приятелів і їх п’яні оргії не стихали до самого ранку.

– Ніно, – кричав добряче захмелілий Олег, – ти що, не бачиш, що в нас горілка закінчилася? Ану, щоб одна твоя нога тут, а друга – там, і горілка була на столі!

Ніна довго терпіла ці п’яні вибрики чоловіка, та нарешті сказала сама собі: досить! Вона вже збиралася з дітьми піти від чоловіка, як на порозі дому її зупинила мати:

– Ти куди, Ніно, хочеш іти? А Олег? Ти не подумала, що з ним станеться, коли ти з дітьми підеш з дому? Тобі добре було з чоловіком, коли він розкидав грішми направо і наліво… А зараз, коли йому потрібна твоя підтримка і поміч, ти тікаєш від нього? То чим ти краща від його колишнього друга? Поговори з чоловіком,  підтримай його…

…Олег ледве стояв на ногах. Горілка ще не вишуміла з його голови, але він одразу збагнув, що Ніна хоче від нього піти. Чоловік став перед нею на коліна і сльози відчаю покотилися по його щоках.

– Ніно, не йди, прошу тебе! Завтра побачиш, все буде по-іншому. Я кину пити і почну все спочатку, так, як колись. Ти мені віриш?

– Дуже хочеться в це вірити, Олеже, – мовила Ніна. – Все залежить від тебе одного…

Вона обняла Олега, а він пригорнувся до неї такий безпомічний, як маленька дитина.

– Я почну все спочатку, – переконливо сказав чоловік, – і ти будеш знову гордитися мною…

Ніна промовчала. Вона знала, повернути колишнє щастя буде непросто. Але ж вони обіцяли одне одному: у щасті і горі завжди бути разом…