Тільки через мій труп!

Було це майже 50 років тому. Вже давно пішла з життя наша сусідка Софа - головна винуватиця цієї пригоди. Це була молодичка, яка надто рано втратила чоловіка, саме тому до неї «на чайок» частенько навідувалися молоді чоловіки. І все до нас потрапляли - вночі не видно ж номерів будинків!

Мій татусь, щоб заробити трохи більше грошей, їздив у відрядження у Дніпропетровськ. Повертався зазвичай у п’ятницю пізно ввечері. Одного разу у звичний час татусь не з’явився, і матуся вирішила, що приїде вранці. Ми з нею вмостилися спати. О першій години ночі у двері постукали. Матуся підбігла до дверей і запитала:

- Іванку, це ти?

- Да, - була відповідь.

Мама відімкнула двері і на порозі з’явився високий, кремезний чоловік.

- Можна увійти?

Мама зблідла, мов стіна, не могла й слова промовити, а я, маленьке кнопеня, вибігла, стала попереду неї і гукнула:

- Тільки через мій труп!

Дядько здивовано поглянув на мене, а потім голосно зареготав і вручив мені великий пакунок із газети «Известия». Він був повний цукерок і шоколадок «Аленка».

- Кнопка, держи! Умнічка! Расті большой і щаслівой! Скажи только, гдє Софа живьот?

- В будинку № 4, а у нас №8 - за ліком четвертий будинок від початку вулиці. Ви не туди потрапили, у неї - другий з іншого краю.

- А что, малєнькая, твоєго папку тоже Іваном зовут?

- Так. А ви думаєте, чому мама вам відчинила?

- А маму твою как зовут? Красівая!

- Не Софа, а Любочка, - відповіла я.

Дядько вибачився за свій нічний візит і вийшов. Дорогою до воріт перепитав:

- Значіт, чєрєз твой труп, красава?

- Рахуйте правильно, - зауважила я. - Софі привіт!