«Вестагротех» завзято працює на молочний ренесанс в Україні

«Майбутнє - за спеціалізованими господарствами», - переконаний Микола КОЗАКЕВИЧ, директор НВП «Вестагротех» (на фото) - підприємства, яке вже тривалий час працює у сфері впровадження інноваційних технологій молочного тваринництва на теренах Рівненщини та Волині. Напередодні професійного свята аграріїв - Дня працівників сільського господарства - він поділився своїми думками про проблеми та здобутки галузі, від ефективної роботи якої залежить безперебійне забезпечення українців якісними і доступними молочними продуктами.

«Майбутнє України визначатиме розвинутий аграрно-індустріальний сектор»

Хочу наголосити передусім на тому, що в цей складний час, коли Україна воює на два фронти, поборюючи російську агресію і внутрішню корупцію на всіх рівнях влади, село залишається, як кажуть, основою всіх основ. Після того, як у 2014-2015 роках військові дії, тимчасова втрата територій та падіння цін обвалили експорт на 55%, аграрний сектор, що складає 12% національного ВВП, став найбільшим джерелом валюти, яка надходить до держави та забезпечує міць української гривні. Кожен другий долар валютної виручки дає саме аграрний сектор. А третина ВВП за підсумками минулого року так чи інакше була пов’язана з аграрним сектором та суміжними виробництвами. Тому, на моє глибоке переконання, майбутнє України визначатиме розвинутий аграрно-індустріальний сектор. Село є рушійною силою всієї економіки держави: потреби і здобутки аграріїв стимулюють розвиток і сільськогосподарського машинобудування, і переробної галузі, і легкої промисловості. А це - динамічне зростання ВВП, суттєве підвищення якості життя для всіх українців.

На жаль, протягом років незалежності вітчизняне тваринництво зазнало великих втрат. Результати аналізу молочного ринку, який регулярно проводиться, починаючи з 1991 року, показують загальну тенденцію до уповільнення розвитку сфери виробництва молочних продуктів. В Україні у 2016-му продов­жилось скорочення поголів’я великої рогатої худоби і корів, падає виробництво молока. Ціна на молочну сировину і продукцію у світі зростає. На полицях наших магазинів молочна продукція не дешевшає, а по низці позицій продовжує зростати. Низькі ціни на молоко разом з невизначеністю ситуації щодо того, чи буде ефективною бюджетна дотація для аграріїв, та різким запуском ринку землі можуть погубити молочну галузь України.

«Мені не соромно за наш внесок у вирішення економічних і соціальних проблем села»

Мені як керівнику підприємства, яке вже більше 10 років працює у сфері впровадження індустріальних технологій молочного тваринництва, не соромно за наш внесок у вирішення економічних і соціальних проб­лем села. За нашими плечима понад десяток зданих в експлуатацію новітніх молочнотоварних комплексів. Останній - на 600 голів - здали цього року в ТОВ «Прогрес» (с. Білин Володимир-Волинського району) на Волині. Тут руками наших майстрів проведена повна реконструкція приміщень із встановленням нового молочного обладнання. Завдяки застосуванню новітньої техніки і технологій це господарство має високі економічні показники в галузі тваринництва та рослинництва. Середньорічний надій на корову становить понад 7 тисяч кілограмів молока, що дає змогу щоденно реалізовувати близько 20 тисяч кілограмів.

Приклад кращих підприємств регіону, які при допомозі НВП «Вестагротех» вийшли на європейський рівень молочнотоварного виробництва, свідчить про те, що ми йдемо правильним шляхом, впроваджуючи в сільське господарство України кращі здобутки міжнародного досвіду господарювання в аграрній сфері. Для українських агропереробних підприємств настав час виходити на світові продовольчі ринки не з сировиною, а з «українською паляницею» - готовими вітчизняними продуктами з доданою вартістю. Ми повинні мати аграрно-індустріальний комплекс із високоефективним виробництвом зернових культур, м’яса та молочної продукції.

Кілька днів тому мені довелося з нашим потенційним партнером по впровадженню новітніх технологій у молочарстві відвідати низку передових агропідприємств Київщини, де ми ознайомилися з роботою потужних молочнотоварних комплексів, оснащених високотехнологічним устаткуванням світового виробника доїльного й охолоджувального обладнання для тваринницьких комплексів GEA Farm Technologies, з дочірньою компанією якого в Україні працює «Вестагротех». Порівнюючи ці комплекси з тими, що ми ввели в дію на Рівненщині та Волині, приємно усвідомлювати, що наші партнери не схибили, впровадивши у співпраці з нами найкращі європейські технології індустріального молочного тваринництва. Вважаю, що європейський вектор додав стимулу українським виробникам серйозно займатися розвитком молочної галузі: за підсумками першого півріччя 2017 року частка молока ґатунку екстра у структурі зросла до 15,6%, а вищого ґатунку становила 35,8%. Завдяки цьому забезпечено вихід української молочної продукції на зовнішні ринки - в країни Євросоюзу та СНД, Китай, ПАР, Марокко, Ірак та Чорногорію.

«Земля не повинна стати заручницею недолугої політики українських депутатів і чиновників»

Земля - це велике надбання українського народу, а тому має бути його власністю. Вона не повинна стати заручницею недолугої політики українських депутатів і чиновників, охоплених жагою догодити МВФ та продовжити своє перебування при владі задля особистого збагачення. Я поділяю занепокоєння нашого земляка, голови Аграрної партії України Віталія Скоцика, який виступає категорично проти задуманої владою земельної реформи. Молодий і перспективний політик зазначив, що наразі в Україні відсутнє належне законодавство, яке б забезпечило цивілізований обіг землі. І це, вважає він, створює багато «підводних каменів». Так, приміром, землею можуть заволодіти іноземні компанії або встановиться олігополія (кілька «сімей» поділять усю землю).

На мою думку, краще торгувати не землею, а «паляницями» - всім, що вирощене на землі та перероблене працьовитими українцями. Слід формувати цивілізоване розуміння того, що земля має вартість, а тому повинен існувати ринок спів­праці селянина - власника землі з іншими інституціями. Український народ - господар землі, йому і вирішувати: продавати її чи створювати ній сучасні високотоварні індустріальні виробництва та робочі місця для селян, що дасть Україні можливість стати світовою житницею.

Я виріс у сільській родині, батьки мої працювали на землі, мати - довгий час ланковою в колгоспі, тому добре знаю виробничі та соціальні проблеми села в минулому й нині. Якщо ця влада дійсно хоче добра українському народу, якщо дійсно хоче підняти виробничу і соціальну сферу села на рівень європейських стандартів, то вона повинна провести земельну реформу таким чином, аби, по-перше, врятувати від фізичного знищення та історичного забуття село - колиску України; по-друге, полегшити долю простих селян, які не покладаючи рук працюють, щоб прогодувати не лише свої родини, а й усіх нас; по-третє, зберегти і примножити життєдайну родючість наших ланів.

«Є певні здобутки, авторитет і визнання у професійній сфері, повага партнерів»

Так сталося, що число «7» має в моєму житті сакральне значення і супроводжує мене від маленького хлопчика до сивочолого бізнесмена, батька і дідуся. В 1967 році пішов у середню школу, в 1977-му - закінчив ї та поступив в Українську сільськогосподарську академію (нині - Національний університет біоресурсів і природокористування України), після закінчення якої у 1982-му працював за розподілом у рідному господарстві. В 1987 році переїхав на Рівненщину, працював головним механіком ВАТ «РЗТА», з 1997-го - головним інженером, у 2007-му - започаткував власний бізнес - НВП «Вестагротех». Ось уже понад 10 років наш невеличкий колектив завзято працює на молочний ренесанс в Україні. Є певні здобутки, авторитет і визнання у професійній сфері, повага партнерів.

Взагалі, цей рік наповнений ще багатьма іншими знаковими подіями: це і 40 років закінчення середньої школи, і 35 років - закінчення академії. Цьогоріч були теплі зустрічі з однокласниками й однокурсниками в стінах рідної альма-матер. До речі, треба віддати належне ректору НУБіП України, доктору педагогічних наук, професору Станіславу Ніколаєнку, колишньому міністру освіти і науки України, який за три роки керівництва університетом багато зробив для перетворення його в український «Аграрний Оксфорд» - кузню кадрів сільськогосподарської професійної еліти на новому етапі розвитку аграрного сектору національної економіки.