№207 від 29.09.2005p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Знайомство зблизька
Ось уже тридцять років Рівненське Вище професійне училище №1 очолює Михайло Сірко (на фото). Чимало його вихованців стали досвідченими будівельниками. А найголовніше те, що, наслідуючи приклад батьків, тут здобувають освіту вже їхні діти. На навчання в училище зараховують усіх, хто хоче вчитися. Михайло Дмитрович твердо переконаний: якщо дитина прагне здобути освіту і спеціальність, то результат обов’язково буде.
- Однак, основна наша мета – це підготовка кваліфікованих будівельників. Це однозначно, - говорить Михайло Сірко. - За 30 років я не пам’ятаю жодного року, щоб ми не виконали державного замовлення. А останнім часом на такі професії, як муляр-штукатур, був навіть солідний конкурс. Це свідчить про високий імідж училища, який ми створювали роками.
Створив училище власними руками
Сучасні навчальні майстерні, спортивно-гімнастичне містечко, кафе-клуб “Романтика”, зимовий сад... Усе це збудовано за проектами директора училища. У цій талановитій людині мирно вживаються педагог і будівельник.
- Як це не банально, але я з дитинства дуже хотів бути вчителем, - каже Михайло Дмитрович. - Але сталося так, що тільки після того, як відслужив у армії, вступив на історичний факультет Львівського університету. Пам’ятаю, тоді навіть був такий казус. Я успішно склав вступні іспити. Але у списках першокурсників мого прізвища не було. Тож довелося звернувся до проректора. А він каже: “О, Сірко, Бурко! Тут прізвище переплутали. Бурко не здала екзамен, а її внесли в списки, а про Сірка забули. Але помилку все-таки виправили і, таким чином, я став студентом.
- ...з якого брали приклад однокурсники?
- Мені довелося вивчати англійську мову в університеті, починаючи з абетки. Саме тоді Хрущов повернувся з Канади й США і переконався, що в Радянському Союзі ніхто не знає англійської. Генсек не мав навіть хорошого перекладача. Тому була видана постанова організувати в усіх університетах вивчення ряду предметів іноземною мовою. Це стосувалося і Львівського університету. Тож була створена спеціальна група, в яку зарахували й мене.
Найбільше мені запам’яталася перша лекція з англійської мови. Її читав викладач, який приїхав з Америки (а тоді багато хто повертався в Радянський Союз, бо вважалося, що тут був земний рай). Він дві години розмовляв з нами, першокурсниками, англійською мовою, якої ми взагалі не розуміли. А при цьому ще й попередив, щоб не сподівалися на полегшення. А згодом я написав дипломну роботу англійською мовою на 150 сторінок – вважайте, що півдисертації.
Директор, перш за все, має бути хорошим учителем
- За фахом Ви історик, але обрали нелегку ношу керівника...
- Після закінчення університету мене направили на роботу в Рівне, в середню школу №7. Коли приїхав, то першим ділом попросив у директора школи: дайте мені клас. Директор і завуч були здивовані, ніхто не хотів бути класним керівником, а тут приїхав випускник університету і відразу виявив таке бажання. Дали мені 5-й клас. Але вже через півроку мене призначили завучем цієї школи з англійської мови. А ще через три роки я став директором школи №14. За рік вдалося обладнати багато навчальних кабінетів. Пам’ятаю, тоді на одній нараді підійшов до мене колега поважного віку і каже: коли ти все зробиш, над чим будеш працювати далі. Кажу, не хвилюйтесь, адже той, хто має бажання працювати, роботу завжди знайде.
- У цьому й полягає секрет вашого успіху?
- Мені знадобилося два роки для того, щоб відчути себе директором училища. Це було у 70-х роках, коли профтехучилища вважалися мало не військовими організаціями. Усе тут було по команді: “Шикуйсь! Струнко!” Така була система. Крім того, орієнтувалися на середнього учня. Вважалося, що профтехучилище – це яма, з якої не вибратися, будеш робітником – і все. А пізніше з’явилася ідея створити вищі професійні училища, де був би відповідний рівень підготовки, щоб наші випускники могли продовжити навчання в вузах. Ми майже рік розробляли навчальні плани, затверджували їх у Москві. Це дало позитивні результати. Здібні учні, які здобули солідну професійну підготовку, мають можливість продовжити навчання на 4-5 курсах і отримати диплом молодшого спеціаліста, а згодом здобути вищу освіту на будівельному факультеті Національного університету водного господарства.
- Крім того, Ви створили колектив досвідчених педагогів-однодумців.
- Директор сам повинен бути, в першу чергу, вчителем. Адже хто, як не він, може дати пораду, підказати учителю. Однак, ніколи не гріх запитати поради в колективу. Тому кожного місяця в нашому училищі проходять педагогічні ради. Вважаю, що, якщо педагог не зумів зрозуміти дитини, це його проблема. Якщо вчитель цього не розуміє, йому потрібно змінювати професію.
29.09.2005 | Розмовляла Наталя ЛЕВЧУН |
Рівне-Ракурс №10 від 29.09.2005p. На головну сторінку |