Було три подруги…

На випускному дівчата пообіцяли: щоб не трапилося, не забувати одна одну і допомагати, коли треба.

Люба з Мартою вступили в торгівельний технікум. Діана до педагогічного вишу – завжди мріяла стати вчителькою початкових класів.

…Першою вийшла заміж Люба. Діана з Мартою раділи за подругу.

– Пора і вам до вінця, дівчата, – жартувала Люба. – Марта з Ваською зустрічається. Може, й ти, Діанко, маєш хлопця, але не зізнаєшся? Чи й далі страждаєш за Сашком? Шкільне кохання – це лише романтика і ностальгійні спогади.

– Я – остання в черзі на заміжжя, – засміялася Діана. – Спершу видамо Марту.

Так і сталося. Марта виходила заміж за Василя. Діана була за старшу дружку. А Люба збиралася народжувати первістка.

Із залицяльниками Діані не щастило. А в школі, де почала працювати, усі вчителі-чоловіки були одружені.

Подруги часто просили Діану побути з дітьми. У Марти народилася дівчинка. Бувало, водночас приводили своїх малих.

Марта і Люба з чоловіками торгували на ринку. Сім’ї часто зустрічалися, оскільки мали спільні інтереси. Товари, ціни, попит… Діану не кликали, бо що вчительці обговорювати з «бізнесменами». Зате, коли треба було побути з дітьми, відразу згадували безвідмовну подругу.

Коли в Діани захворіла матір і виявилося, що без операції не обійтися, – трохи підсобили співробітники в школі. Батько продав гаража. Щось допомогла родина. А подруги поспівчували – швидше собі, а не Діані.

– Долар «скаче», з цінами казна-що твориться, – нарікала Люба. – Раніше бізнес ішов добре, а тепер… Раді були б тобі допомогти, Діанко, але ось такі справи…

– Тепер хворіти зовсім невигідно, – додала Марта. – Хоч відразу вмирай… Ой, вибач, Діанко. Злетіло з язика. Ми також у кредитах сидимо. Що далі буде? Мій Васька…

– В яких кредитах? – нерозуміюче перепитала Люба.

– Забула? Я ж тобі казала…

Марта промовисто глянула на Любу.

– А-а-а… так-так…

– Дівчата, я ж у вас нічого не прошу, – виправдовувалась Діана. – Головне, аби операція мамі допомогла.

– Ой, Діанко, ти б могла посидіти з малою? – запитала Марта. – Нас на хрестини запросили. В сусідню область. Не хочеться дитину волокти.

– Не можу, мушу біля мами в лікарні бути.

– Жа-а-аль, – розчаровано протягнула Марта. Люба штовхнула її рукою.

Після цього подруги з Діаною довгенько не бачились.

…Діанина матір одужала. Лише за доньку хвилювалася. Скоро тридцятка. Сусіди пліткують, мовляв, і гарна, і вчителькою працює, а заміж ніхто не бере. Замість своїх – дітей подружок няньчить.

На вихідні Діана з батьком збиралися до тітки в село. По господарці допомогти. Зателефонувала Люба.

– Діано, я завтра до тебе свого Назара приведу. Ми з компанією на пікнік зібралися. Без дітей. Крім тебе, нікому…

– Я з татом до тітки їду. Іншим разом – будь ласка.

– А тато сам не може? Чи з мамою?

– Яка з мами помічниця? А тітка нам продуктами підсобляє. Треба віддячувати.

– От, халепа. Марта також хотіла в тебе свою Тетяну залишити. І що нам тепер робити? Від пікніка відмовитися? А ми ж обіцяли допомагати одна одній…

Люба з Мартою на подругу образилися.

Діанина матір давно хотіла доньці відкрити очі на дружбу з Мартою і Любою. І ось ця підслухана розмова…

– Діано, я не хочу втручатися в твої стосунки зі шкільними приятельками, але… вони використовують тебе. Колись ти за них уроки робила. Тепер їхніх дітей бавиш. Дивна ваша дружба. Нещира.

– Я їм просто інколи допомагаю.

…Мама першокласника Тараса попередила Діану, що сина зі школи забере її двоюрідний брат, який у них гостює, бо в неї з чоловіком ділова зустріч. Уроки закінчилися, діти швидко розійшлися. Лише Тарас чекав свого родича. Діана хотіла сама відвести його додому, але хлопчик не мав ключів від квартири.

Учителька з учнем сиділи на лавці біля школи. Діана поглядала на годинника: незабаром мала бути в перукарні. І нарешті…

– Мій дядько! – вигукнув Тарас.

Молодий чоловік представився Майклом, тобто Михайлом. Вибачився, що довго йшов – заблудився.

– Міс Даяна, – звернувся на західний манер, – я лише три дні тому прилетів із-за кордону. Погано орієнтуюся в місті.

– Тарасику, заведеш свого дядька додому? – пожартувала у відповідь.

– Аякже, Діано Петрівно, – по-дорослому мовив першокласник.

Діана з Майклом-Михайлом розсміялися…

Згодом виявиться, що цього дня Діана чекала не просто родича свого учня. Вона чекала свою долю. Майкл-Михайло закохався у вчительку свого племінника.

Діана розповіла про свого залицяльника Любі з Мартою.

– Все це банально, – хмикнула Люба. – Тимчасове захоплення. Поїде і забуде.

– Правда, правда, – підтримала подругу Марта. – Ще й в школі пліткуватимуть. Воно тобі треба? А він справді не одружений? Може, просто романтики з українкою захотілося.

– Дівчата, він не одружений. І його родина також походить з України. І, взагалі, він хороша людина.

– Не будь наївна, Діано, – не вгавала Люба. – А, до речі, він багатий?

– Його банківського рахунку я не бачила, але казав, що має гарну роботу. У серйозній комп’ютерній компанії працює.

– До речі, мій Василь хоче тебе познайомити з деким. Його звати Славко. На ринку торгує. Має дві точки. З дружиною в нього не склеїлось. То як? – запитально подивилася на Діану Марта.

– Я вдячна за турботу, але не потрібно, – відповіла.

Подругам це не сподобалось.

Дорогою додому вони обговорювали Діану. Мовляв, принцесою себе уявила. На закордонного кавалера спокусилася. Та в нього там таких, як Діана… Насправді ж, подруги просто заздрили. Мартин Васька почав за чужими спідницями заглядати відколи здружився зі Славком. А Любин чоловік зібрався закордон, аби швидше заробити на власне житло. Бо коли після розлучення додому повернулася сестра з дитиною, квартира свекрів скидалася на казкову рукавичку.

– Цікаво, вийде Діана заміж за свого принца? – розмірковувала Марта.

– Звичайно, ні! За що їй таке щастя?! – злісно кинула Люба.

…Діана все ще сподівалася, що Марта з Любою прийдуть на її з Майклом-Михайлом вечірку. Телефонувала обом. Хотіла дізнатися, чому запізнюються. Але слухавки не взяла жодна.

Жінки сиділи в Мартиній квартирі. Замість порадіти за Діану, їх «муляло», що її стосунки з Майклом-Михайлом склалися добре.

– А, може, заглянемо на годинку на забаву, – мовила Марта. – З цікавості.

– З цікавості заглядай за своїм Ваською, аби «наліво» не ходив, – відгризнулася Люба.

– Все ж таки Діана наша подруга.

– Думаєш, ми їй потрібні тепер? Вона зі своїм принцом закордон махне. А ми тут… Шкода, Марто, що ти її зі Славком не познайомила. Хай би спробувала смак справжнього життя. Чому їй має бути добре? Ми ж не гірші…

– Може й ти права, Любо…

Діана хвилювалася, чи все гаразд у її подруг…