Кумовий «совєтік»

- А мені стерво дісталось, захазяйнувалась, дім бруднющий, не готує, сама нечупара. Розлучився б - синів шкода, їм потрібен тато. Вбив би - та не хочу я за Ґрати сідати. 

Ще пивка перехиливши, кум дає пораду:

- Куме Карпе, мій сердечний, ось тобі «совєтік». Затовчи, як півень курку, ти її до смерті. Секс із ранку і в обід, ще й посеред ночі! Так три дні, а на четвертий вилізуть їй очі. Так загнеться від любощів тобі твоя Маня, ну, а ти, само собою, вникнеш покарання.

Розійшлись, попивши пива, два куми по хатах. Сів Карпо біля веранди і став міркувати:

- Слушну думку Сава дав. А як не поможе? Ну, то нехай якось буде, спробувати гоже. 

День і другий кум сусід Карпа виглядає, а його усе не видно, все його немає. Насмілився дізнатися, де це кумець дівся? Збираючись до куми, переодівся, причесав свій чуб курчавий, одягнув жакета і пішов через город аж до туалету. Городом зайшов до кума: на його подвір’ї - чистота, немов у церкві, на шворці ганчір’я вітер тихо витріпує, випране із ранку. Красується і букет у вазі на Ґанку. Він поближче до вікна з відкритої кватирки - смачно пахне, дух збиває і котиться слинка, а там чує, що приємно співа якась жінка. 

Він постукав обережно у нижнюю шибку, двері навстіж відчинись, на порозі - жінка, гарна-гарна, як модель з якогось журналу. Придивився - це кума його привітала! З зачіскою, з макіяжем, прекрасна, як пава. Куму Саві зразу мову наче відібрало. Оговтавшись, привітався Сава до Марії, а вона його так чемно кличе до хатини:

- Проходьте, кумасику, до нашої хати, поснідаєм по-сусідськи, в мене все готово!

- А де кум Карпо подівся? - кум закинув слово.

- Ой, Карпуша - голова, він у нас хазяїн! Скільки хоче, стільки й спить, він он там - у спальні!

Кум, проходячи до спальні, в кухню зазирає, а там… Господь милосердний! Стіл аж угинає: борщ парує, голубці, ковбаса, котлети, макарони, відбивні і якісь омлети. Кума знов пішла до кухні, пісеньку мугиче і млинці закручує з якимось повидлом. 

Сава в спальню зирк-позирк і аж ужахнувся: синій, змучений Карпо на нього з-під ковдри дивився. Й тихо-тихо шепотить, наче через зуби:

- Воно, стерво, ще й співає і мріє про Сочі, а не знає, що позавтра вилізуть їй очі…