Їжа із наслідками…

Отруєння неякісною їжею за останні роки стало справжнім стихійним лихом. Чому люди труяться? Спробуємо розібратися в цьому. В принципі, у двадцять першому сторіччі, коли продукти проходять термічну обробку, вдосталь є холодильного обладнання, а на всіх упаковках можна прочитати граничний термін вживання такого просто не повинно бути. Так, неякісна шаурма, сальмонела в їдальнях дитячих оздоровчих закладів, наїдки на сільських весіллях – це, як банально це не звучить, результат безвідповідальної роботи тих, хто ці страви готує. Тобто, кухарі повинні знати, що можна використовувати для приготування страв, а які продукти потрібно негайно викидати. Чому ж цього не роблять?

Фактор перший - кадровий голод

На одній з рівненських піцерій, автор побачив пропозицію із працевлаштування «кухарів без досвіду». Тобто, нестача фахівців призвела до того, що до плити готові ставити людей, які взагалі не мають досвіду роботи в громадському харчуванні. Це говорить про те, що кадрів кухарів катастрофічно не вистачає. Звісно, людям потрібно десь і на комусь вчитися. Але бути об’єктом цього процесу - справа небезпечна. Ті, хто має досвід роботи в цій галузі, спокійно знаходять роботу в кафе та ресторанах Східної Європи та навіть Росії, де зарплати набагато вищі ніж у нас.

Фактор другий - жадібність власників

Громадське харчування - бізнес прибутковий. Поки є люди, вони будуть їсти. Однак, в наших диких умовах, кожен власник кафешки чи лотка з шаурмою прагне отримати з своєї «точки» максимум прибутку за мінімум часу. Результат - безвідходне виробництво. Тобто, продукти у яких закінчився термін реалізації часто-густо і далі використовуються. Результат ми бачимо на лікарняних ліжках. Звісно, не всі власники об’єктів громадського харчування взагалі не думають про наслідки використання продуктів, яким місце лише у смітнику. Але тих, хто економить на всьому, дуже і дуже багато.

Фактор третій - бідність покупців

Поїсти дешево і якісно стало в нашій країні ледве не головною національною ідеєю. Про те, що дешево і одночасно якісно не може бути, згадають вже потім, коли довго лікують різного роду гастрити та інші кишкові захворювання. І це ще в кращому випадку. Ціни на продукти харчування такі як м’ясо та риба в нас вже досить «європейські», а спробуйте в якійсь країні ЄС поїсти якоїсь шаурми за один євро, або ж купити «дешеву» путівку своїй дитині в літній табір, де на харчування в день виділяється два - три євро? Такого у розвиненій Європі не буває, а у нас є. Так що як це не парадоксально, але у більшості харчових отруєнь частково винні і самі їх жертви.

Що робити?

Нічого. Навести лад в галузі громадського харчування в нас неможливо в принципі. Чому? Платоспроможна категорія населення, яка може собі дозволити повноцінний обід в кафе за 300 гривень (приблизно 10 євро) в Україні це – максимум п’ять відсотків. І вони дуже рідко труять­ся, адже ті самі власники ресторанів чи кафе їх цінують і розуміють, що втратити платоспроможного клієнта в наш час - це справжнє горе для ресторатора. Решті 95% залишається грати в гру з нашим дешевим фаст-фудом і сподіватися, що вдасться перекусити дешево і безпечно.