Народний депутат України став командиром взводу артилерії

25 вересня ми вирішили поцікавитися у нардепа, як проходить служба. Набрали один раз. «Ваш абонент поза зоною досяжності» – говорить автовідповідач. Набрали ще раз – те саме. Після третьої спроби надійшло повідомлення: «Ваш абонент знову на зв’язку». Після цього пролунав дзвоник.

– Алло, доброго дня! Ви мене набирали.

– Так пане Сергію. Це кореспондент газети «Рівне-Ракурс». Хотів би поставити Вам кілька запитань стосовно Вашої служби в армії.

– Будь ласка. Але в мене не так багато часу, через 10 хвилин у нас шикування.

– То Ви ще досі там, у розташуванні частини?

– Так. Сьогодні наша бригада повернулися із дивізійних стрільб. До цього були батарейні.

– Де Ви служите?

– В 40 окремій артилерійській бригаді. Прямо зараз перебуваємо на полігоні «Широкий лан», тому якщо зникатиме зв’язок, поставтеся до цього із розумінням.

– Пане Сергію, а як у Вас виникла ідея піти на військові збори? І чому в артилерію?

– Вважаю, що служба в армії – обов’язок кожного чоловіка і кожного громадянина. Незалежно від того, є в тебе мандат чи ні, – ти зобов’язаний виконувати свій обов’язок. За своєю військовою спеціалізацією я артилерист. Цю спеціальність отримав ще у 1991 році, закінчивши військову кафедру Чернівецького державного університету. Військову присягу склав 15 березня 1992 року. У 2006 році отримав звання капітана. Із початком війни на Сході не раз бував «на передку», але не як офіцер ЗСУ, а як волонтер (думаю, що таких, як я, було багато в цей час). Був у Пісках, Волновасі, Щасті... Бував на всіх без винятку КПВВ (Ред. – контрольних пунктах в’їзду-виїзду): «Новотроїцьке», «Гнутове», «Мар’їнка», «Станиця Луганська», «Майорськ», «Чонгар» та «Каланчак». Це, по суті, волонтерська справа. Для цього не обов’язково бути офіцером ЗСУ.

– Напевне вже й призабули те, що вчили в університеті?

– Щось, звісно пам’ятаю, але... Раптом повномасштабна війна – я маю звання офіцера. Відповідно, повинен командувати. А як командувати, коли востаннє гармату бачив у 90-х? Саме тому звернувся до військкомату за місцем прописки і написав заяву. Першу спробу зробив ще минулого року. Але тоді «завернули» на медкомісії. Друга спроба була більш вдалою: медкомісію пройшов і готовий служити, чим, очевидно, поставив у ступор працівників військкомату, оскільки до мене ніхто з депутатів такого не робив. Більше того, виявилося, що для депутата, як і для інших категорій високопосадовців - це майже не можливо. Пройти військову підготовку планував під час депутатських канікул. Але армія є армія. Спочатку мені обіцяли, що служба почнеться 3-го числа (ред. – серпня). Потім 17-го. Потім 20-го. В результаті пішов служити аж 28-го.

– А як відбувається Ваша підготовка?

– Спочатку мала би бути теорія. Потім практика. От ми, приміром, вже пройшли двоє стрільб: батарейні та дивізійні. Сьогодні повернулися із дивізійних.

– А яка різниця між дивізійними та батарейними стрільбами?

– У дивізійних стрільбах беруть участь тільки 18 артилерійських гармат. У батарейних – 6, які є одним військовим злагодженням. І специфіка така, що залік відбувається по останньому. Самі розумієте, що розгорнути 18 гармат, уразити ціль, а потім відійти набагато складніше, аніж 6. Але як для першого разу то, вважаю, впоралися непогано.

– Буде і другий раз?

– Звичайно. Адже я уклав контракт із ЗСУ.

– Так Ви ж народний депутат України, хіба Вам можна?

– Було би бажання.

– А в чому суть контракту, якщо не секрет?

– Оскільки я, як народний депутат згідно з чинним законодавством не можу суміщати дві посади одночасно, то ми знайшли формулу виходу із ситуації – це буде служба за контрактом в резерві І черги. Що це означає? Наступного разу, коли будуть чергові військові збори або, не приведи Господь, почнуться повномасштабні військові дії з боку країни-агресора, я маю протягом чітко визначеного часу, незалежно від мого статусу, прибути в розташування частини і приступити до виконання своїх командирських завдань. І я вважаю, що це має стати обов’язком кожного. Важко вимагати від інших служити в армії, коли ти сам захищений депутатською недоторканністю.

Я розумію, що навряд чи стану кращим артилеристом, аніж ці хлопці, як-от приміром, наш комбат. Він також закінчив ту саму військову кафедру, що і я, але з початком війни пішов добровольцем на Схід. Пройшов пекло війни. Має унікальний бойовий досвід, як і багато хлопців, з якими мені довелося перетинатися під час служби. Тому я не бачу нічого «зазорного» як для себе так і для будь-яких інших депутатів й чиновників аби вони раз на рік проходили військові збори. Згідно з чинним законодавством за ними зберігається місце роботи та заробітна плата. Зараз я готую відповідну законодавчу ініціативу. Суть проста: зобов’язати всіх державних службовців щорічно, не менше одного місяця, проходити воєнну перепідготовку аби в час «Х» бути завжди готовими боронити нашу країну від ворога.

– Пане Сергію, не можу не поставити Вам запитання про побут? У Вас там особлива, депутатська казарма? Що їсте? Як відпочиваєте?

– Артилерія – це особливий рід війська. Тут не зустрінеш загальноармійського принципу: «я начальник – ти дурак», адже від злагодженості батареї в бою залежить дуже багато. На відміну від піхоти, яка має можливість укритися в окопах, чи танкістів, які прикриті бронею, артилерія зазвичай перебуває на відкритій місцевості. І будь-які непорозуміння в колективі можуть породити багато біди. От уявімо собі, що в нас почалася активна фаза бойових дій. Командування визначило ціль. Ми маємо за 5 хвилин провести бойове злагодження, уразити ціль і вийти із зони ураження.

– А 5 хвилин – це якийсь норматив?

– Так. Норматив, який встановило життя. Як нам розповідали наші бойові побратими, які були в гарячих точках, саме через такий час прийшла «отвєтка» від російських військових після обстрілу. Дякувати Богові, тоді обійшлося без «200» і «300», але наша техніка зазнала ушкоджень. От тому такі навчання і необхідні.

– Так як там щодо умов?

– Казарма у нас спільна. На 20 осіб. Спимо всі разом: незалежно від того, хто командир, а хто простий солдат. Режим для всіх однаковий. Підйом в 6 ранку. О 6.50 перше шикування. О 7.00 сніданок. О 8.00 основне шикування і роздача нарядів на день. Це і теоретичні заняття, і робота з озброєнням. І так до обіду. Початок зборів припав на аномальну спеку, доходило до + 37 С, то з 12 до 15 була перерва. Після того, як спека спала, ця перерва скоротилася. Тепер ми відпочиваємо з 13 до 14. А далі знову навчання. І так щодня.

– А як же сесія ВРУ?

– На ключових засіданнях я був. Приміром, на голосуванні змін до статутів ЗСУ щодо використання «Слава Україні! – Героям Слава!» в привітанні у війську голосував «за». Голосував і «за» зміни до Конституції України в частині закріплення прагнення України в ЄС та НАТО.

– Як Вас відпускають?

– Як і всіх решту. За два дні до події пишу рапорт на керівництво і потім після згоди командира їду на сесію. Але відразу ж після голосувань в установлений час повертаюся у розташування частини.

– Пане Сергію, читав в Інтернеті що Ви ніби вже порушували питання і по харчуванню військових, і по їх матеріальному забезпеченню? Можете сказати декілька слів з цього приводу?

– По факту, ми вже визначили курс України до натівських стандартів, передусім, у питаннях військового адміністрування, планування та управління. Але як ми можемо говорити про натівські стандарти, коли кожен старший офіцер батареї їздить на ГАЗ-66? «Мій», приміром, 1984 року випуску. Далеко на ньому заїдеш? Те саме можу сказати про «Урали». Та й сучасні КрАЗи вітчизняного виробництва не набагато кращі. Але це тема окремої розмови.

Звичайно, армія за один день не формується. Але ми робимо кроки в цьому напрямку. Візьмімо для прикладу фінансове забезпечення. 15 вересня Уряд вніс у Парламент проект бюджету на 2019 рік. Відтак, у мене і колег є чудова можливість зробити все для того, аби фінансове забезпечення військових стало на порядок кращим. Приміром, аби рядовий першого року служби ЗСУ отримував не менше 10 000 гривень. А ще краще – всі 12 000 гривень.