Донька не пускає в хату

- Машо, я тебе ще в магазині помітила, ти на мене не звернула уваги. Зачекай, я куплю квіти, і разом підемо додому!

Я зачекала, допоки жінка придбала три троянди, і цікавлюся:

- А кому ти купила троянди?

- Це для мого тата, - пояснила італійка і почала розповідати.

Виявляється, отой дідусь із сумними очима, що сидить у нас біля під’їзду, і є її татусем. Замолоду він багато працював, разом із дружиною тримали велике господарство - корову, свиней, усе, як годиться. Звели в селі добротний будинок на дві половини, а після смерті дружини чоловік переписав одну половину будинку на мою сусідку, а свою молодшу доньку, а другу - на старшу доньку.

Потім він знайшов собі вдову і перейшов жити до неї. Але та планувала, що дідусь продасть своє житло, а гроші віддасть її доньці, а дізнавшись, що він переписав будинок на своїх дочок, тут же вказала на двері. Повернувся він до свого дому, а відчинити двері ключем не може. Телефонує до старшої доньки, щоб привезла нові ключі, а вона йому:

- Нема тобі чого робити у моєму домі. Я вже завезла будматеріали і буду добудовувати другий поверх, а свою квартиру в місті залишу сину. Тож ключів я тобі не дам!

- Ну, тоді дай ключі хоч від другої половини!

- Одружився, ото й живи там! - відрізала донька і вимкнула телефон.

Моїй сусідці зателефонувала односелиця аж у Італію і розповіла, що її батько вже кілька ночей ночує в сараї. Та, незважаючи на те, що трапилася дуже хороша робота (доглядає двох стариків у гарному ошатному будинку, їсть, що хоче, двічі на день приймає душ), відразу ж приїхала і забрала батька у свою квартиру в місті. Забила морозилку м’ясом, накупила крупів, придбала йому речей у секонд-хенді, а сама повернулася назад до Італії.

От і сидить тепер на лавці біля під’їзду чистенький, ошатний дідусь із сумними очима, який весь час розповідає про своє село, дворище, город, криницю, свердловину. І відчуваю я, що його з’їдять ті сум та туга. Батьки зробили все, щоб їхні доньки жили заможно, а одна з них не пускає батька у його ж дім.