Знімки зірок у повітрі:

Бріжіт Бардо, 1955

Вона застигла у повітрі над білим та висушеним сонцем камінням французької Рив’єрі. Ноги – відкинуті назад, руки – в сторони, хвиля волосся охопила обличчя, яке сяє чарівною посмішкою. Бріжіт Бардо не підвладна гравітації.

Цей знімок кінозірки належить фотографу журналу Life Філіпу Халсману, який у 1955 році зробив серію фотографій, під час яких просив своїх моделей підстрибнути в повітрі. В альбомі, опублікованому в 1959 році, представлені світлини майже 200 відомих митців, акторів та політиків, які застигли в стрибку: Грейс Келлі, Річарда Ніксона, Сальвадора Далі та інших.

Нове видання «Книги стрибків» Філіпа Халсмана вийшло в італійському видавництві Damiani, яке спеціалізується на художніх альбомах.

Марк Шагал, 1955

У «Книзі стрибків» фотограф Халсман описує, як народилася ідея проекту: «Я розповів Рене, брату моєї дружини, що я вже сфотографував 60 знаменитостей і що жодна з них не відмовилася підстрибнути. Рене – француз до мозку кісток – відповів мені, що «Америка – молода нація. Всередині кожного американця живе підліток. Спробуй запропонувати таке французу. Il te rira au nez – він просто розсміявся би тобі в обличчя».

Художник Марк Шагал народився в Білорусі (тодішній Російській імперії) і оселився у Франції в 1948 році, де і прожив до самої смерті в 1985 році. На цьому знімку – Марк Шагал в саду свого будинку в Вансі.

Річард Ніксон, 1959

Хитрий прийом Філіпа Халсмана, який він жартівливо прозвав «стрибологія», полягав у тому, що стрибок допомагає розкритися навіть найбільш замкненій людині.

«Наша культура з раннього дитинства вимагає від нас приховувати думки, бути ввічливим з людьми, які нам не подобаються, та стримувати свої емоції. Посміхатися та зберігати присутність духу в будь-якій ситуації – новий моральний кодекс сучасного світу, – писав автор проекту. – В результаті, коли ми дивимось в обличчя людини, ми не знаємо, про що вона думає і що вона відчуває. Ми навіть не знаємо, яка вона. Всі носять броню. Всі ховаються за масками».

Сальвадор Далі, 1948

«В момент стрибка людина в раптовому пориві енергії долає силу тяжіння. Вона не може одночасно контролювати свої емоції, вираз обличчя, м’язи рук та ніг. Маска падає. Справжня особистість людини з’являється на поверхні. Залишається тільки «схопити» її за допомогою камери».

Втім, в колекції Філіпа Халсмана є й кілька знімків, які він сам поставив як фотограф. Із Сальвадором Далі фотограф познайомився в 1941 році. Результатом творчого альянсу стала серія грайливих експериментів-перформансів, зафіксованих фотокамерою.

«Цей портрет Сальвадора Далі (Dali Atomicus) зроблений у період захоплення художника ядерною фізикою, особливо ідеєю, що вся матерія перебуває у стані левітації, – розповідає фотограф. – Знімок, створений без жодного монтажу та обробки, вдався після 28 спроб, під час кожної з яких помічники з одного кута кімнати підкидували трьох котів, а з іншого – виливали воду».

Дін Мартін і Джері Льюїс, 1951

Коли Філіп Халсман вперше запропонував своїй моделі стрибнути, він зробив відкриття. «Я зрозумів, що глибоко в душі всі люди хотіли стрибати», – писав він.

«Згодом я дізнався, що стрибки справляють терапевтичну дію. Коли мої моделі почувалися напружено та сором’язливо, я завжди просив їх стрибнути. І вони відразу ставали більш розслабленими та розкутими, а також значно більш фотогенічними», - вважає фотограф.

Стрибки в повітрі дивним чином відкривали приховані речі. Так, коли Філіп Халсман фотографував відомі дуети, зокрема продюсерів мюзиклів Річарда Роджерса і Оскара Гаммерстайна, він помітив, що якщо партнери стрибали у різних напрямках, їхні професійні стосунки довго залишалися міцними.

А ось дует американських коміків Діна Мартіна і Джері Льюїса, чий стрибок був абсолютно синхронним, розпався через кілька років після зйомки.

Мерилін Монро, 1959

«Коли Мерилін Монро підстрибнула в моїй студії, вона зробила це як маленька дівчинка, закинувши ноги далеко назад», – писав фотограф.

Він поскаржився, що не бачить її ноги, і попросив Мерилін «спробувати трохи більше продемонструвати свій характер». Це дуже здивувало акторку. «Невже стрибок показує мій характер?» – спитала вона нерішуче... Мерилін раптом стала бліда, наче паралізована, і вона більше не могла змусити себе стрибати. Після ніякової пауза, яка здалася вічністю, я сказав: «Ну, гаразд, давай зробимо інші знімки».

«Стрибологія» Філіпа Халсмана свідчить, що якщо жінка в момент стрибка високо підкидує ноги, вона знову відчуває себе маленькою дівчинкою.

Фотограф вважав, що стиль стрибка Мерилін Монро і Бріжіт Бардо багато чого розповідає «про ці два секс-символи епохи… Він свідчить, що під зовнішністю богинь кохання ховалося маленьке дівчисько».

Одрі Хепберн, 1955

«Під час чергової поїздки до Англії я дізнався, що англійці стрибати не люблять, можливо, тому, що вони – нація мореплавців. Лорд Маунтбеттен, адмірал британського флоту, зневажливо висловився з приводу стрибків, тому я сфотографував його стоячи і сидячи, але не в повітрі. А Бертран Рассел відмовився стрибати, пояснивши, що він не хоче розголошувати таємниці свого характеру», - ділиться Халсман.

Для інших стрибок був різновидом танцю. Одрі Хепберн, яка в дитинстві навчалася балету, на знімку Халсмана для журналу Life застигла у танцювальному па.

Герцог і герцогиня Віндзорські, 1958

Коли фотограф робив знімки герцогині Віндзорської для публікації уривка з її автобіографії в McCall’s Magazine, він також попросив її стрибнути, але вона відмовилась.

Але під час другої фотосесії для знімка на обкладинку її книги, «звичайна весела вдача герцогині повернулася до неї, – розповідає Філіп Халсман. – Під кінець зйомки вона спитала в мене: «Хіба ви не попросите мене підстрибнути?».

Халсман, звісно, погодився, а пізніше написав: «Герцогиня зняла туфлі і стрибнула. А потім, взявшись за руки і посміхаючись, герцог і герцогиня підстрибнули разом».

Грейс Келлі, 1955

Лише кілька людей відмовилися стрибати, і фотограф має цьому пояснення. «Коли людина відмовляється стрибнути, вона просто боїться втратити гідність, – писав він. – Це ознака прихованої, глибинної невпевненості... І як це не дивно, відмовлялися лише чоловіки. Жодна жінка не відмовилася стрибати».

Стрибок Грейс Келлі фотограф зафіксував у 1954 році – в тому самому році, коли акторка знялась у двох своїх найвідоміших фільмах, знятих Альфредом Хічкоком, – «Вікно у двір» та «У випадку вбивства набирайте М». П’ять років потому він полетів до Монако, щоби зняти серію портретів Грейс-принцеси.

Роберт Оппенгеймер, 1958

«Доктор Роберт Оппенгеймер підстрибнув з простягнутою догори рукою в приміщенні Інституту перспективних досліджень у Принстоні. «Що ви бачити в моєму стрибку?» – спитав американський фізик. «Ваша рука вказує вгору, – я трохи вагався. – Мабуть, ви вказуєте на новий виклик, нове випробування». «Ні, – всміхнувся доктор Оппенгеймер, – я просто намагався дотягнутися до стелі».

Філіп Халсман пояснює, як відтворити такий знімок. «Все, що вам потрібно, – це електронний спалах, Полароїд і, звичайно, достатньо простору в приміщенні, щоби модель не зачепила головою стелю».