Золоті правила, що допоможуть не хворіти ніколи

Що ж ми за така хвороблива нацiя? Кiлограмами ковтаємо пiгулки, а все дарма. I знаєте чому? Бо, лiкуючи своє тiло, часто не усвiдомлюємо, що насправдi маємо лiкувати... душу.

Про це – у розмовi iз Андрiєм Блонським, членом Української асоцiацiї практикуючих психологiв, та завiдувачем вiддiлення фiзiотерапiї Черкаського державного оздоровчого центру «Астра», лiкарем-реабiлiтологом Тетяною Лiвою.

Шлунок – це «додатковий орган емоцiй»

А. Блонський: – Органiзм внутрiшньо переживає усе, що ми ретельно приховуємо навiть вiд себе. Рано чи пiзно проблеми накопичуються i даються взнаки у виглядi психосоматичних розладiв.

– Що це таке – психосоматичний розлад?

А. Блонський: – Цей термiн увiв нiмецький лiкар Гейнрот понад 180 рокiв тому. «Плаче душа, а болить шлунок, печiнка, серце...»

– Саме у такiй послiдовностi й уражаються внутрiшнi органи?

Т. Лiва: – Справдi насамперед зазнають ураження внаслiдок психосоматичних розладiв органи травлення. Людям, якi постiйно нервуються або ж недавно пережили якйсь стрес, часто ставлять дiагноз: гастрит, дискенезiя жовчевих проток, реактивний панкреатит, холецистит чи виразкова хвороба шлунка або кишкiвника. До речi, фаховий лiкар перед тим, як лiкувати цi хвороби, обов’язково призначить пацiєнтовi заспокiйливi краплi або пiгулки. Iнодi, якщо хвороба внутрiшнiх органiв ще не зайшла далеко, цього досить, аби одужати!

– Здавалося б, який може бути зв’язок мiж душевними стражданнями i шлунком?

А. Блонський: – Психологи недаремно називають травний тракт «додатковим органом емоцiй». У вразливих людей навiть невелике хвилювання може викликати нудоту, дiарею, а iнодi й блювання. Мабуть, кожен другий студент розкаже вам, як перед вiдповiдальним iспитом по кiлька разiв бiгав до туалету... А от люди врiвноваженi й спокiйнi переважно вiд таких неприємностей не страждають.

– Це проблема лише дорослих людей чи й дiти можуть набути хронiчних болячок шлунка на нервовому грунтi?

Т. Лiва: – Був у мене пацiєнт-першокласник, який майже кожного ранку прокидався вiд нудоти, а потiм у дитини була сильна рвота. Мама обстежила його у всiх спецiалiстiв, але нi гастроентеролог, нi хiрург, нi онколог не знайшли проблем. Списали усе на вроджену патологiю – звуження жовчовивiдних шляхiв. Але ось що дивувало – неприємнi симптоми у дитини були тiльки перед школою.

Впродовж дня, якщо до школи його не вели, хлопчик почувався добре. Нiчого його не непокоїло й у вихiднi.

Поговоривши з маленьким школяриком, ми з’ясували його проблему. «У мене виходять кривi букви, а учителька кричить, – пожалiвся вiн. – Вона взагалi постiйно сварить нас, каже, що руки повiдбиває».

– Тобто дитину у прямому значеннi слова нудило вiд учительки?

Т. Лiва: – Можна й так сказати. Дитину ми не лiкували. Мама просто перевела його до iншого класу, до спокiйної й доброзичливої учительки. I проблеми не стало!

– Зрозумiло. А який вигляд має дальша послiдовнiсть недуг, спричинених стресовими ситуацiями?

Т. Лiва: – Друге мiсце закрiпилось за шкiрними хворобами. Екзема, ексудативно-катаральний дiатез, нейродермiт – усi вони вiд нервiв. Ураження власне нервової системи у нас тiльки на третьому мiсцi. Постiйна напруга може викликати нервовий тик ока, невралгiю, iнодi спостерiгаються нiчнi судоми у нозi чи пальцях рук.

Далi маємо ендокриннi розлади. Наприклад, одна iз моїх пацiєнток, яка до 70 рокiв жодного разу не зверталась до лiкарiв i нiколи не скаржилася на здоров’я, несподiвано впала у глiкемiйну кому, коли загинув її син. Останнi п’ять рокiв жiнка прожила на iнсулiнi – у неї розвинулась важка стадiя цукрового дiабету.

Нерiдко психосоматичнi розлади проявляються болем голови, пiдвищеним тиском. I це вже дуже серйозно, бо порушення у роботi серцево-судинної системи призводить до iнфарктiв та iнсультiв.

Погано, але не трагiчно!

– Так i напрошується порада: не берiть дурного до голови, то й будете здоровi. Але в тому й бiда, що насправдi ми не можемо керувати тими речами, якi змушують нас нервуватися i руйнують органiзм iзсередини...

А. Блонський: – Насправдi «не брати дурного до голови» – не дуже гарний спосiб заспокоїтись. Батько психоаналiзу Зiгмунд Фрейд писав: «Якщо ми виганяємо проблему у дверi, вона лiзе до нас через вiкно у виглядi симптому». Це якраз про наш випадок. Ми намагаємося не думати про неприємностi, удаємо, що не помiчаємо їх. Але витiсненi таким чином, вони «провалюються» з емоцiйної сфери у тiлесну.

«Я не хочу слухати буркотiння свого начальника!» – щодня повторює собi пiдлеглий. I за якийсь час iде до лiкаря зi скаргою на... бiль у вусi – орган слуху вiдреагував на цi команди. Або, скажiмо, мати надмiру тривожиться через хворобу сина. I вже за кiлька днiв сама починає скаржитись на бiль внизу живота, розлад менструального циклу. Тобто на негативнi емоцiї насамперед реагує репродуктивна система, адже тривога пов’язана з дитиною.

– То що нам робити?

Т. Лiва: – Коли у нашому життi стається трагедiя: втрата близької людини, важка хвороба когось iз родичiв, – ми не можемо завадити цьому. Це просто треба пережити, поклавшись на вiру, пiдтримку оточення. Але ж, згодiться, абсолютну (!) бiльшiсть наших проблем можна вирiшити. А тi, що нерозв’язнi, не завжди мають такi трагiчнi наслiдки, як ми собi про це думаємо.

А. Блонський: – Наведу приклад iз книги Дейла Карнегi «Як подолати стрес». Вiдомий американський бiзнесмен Вiльям Керiєн у молодi роки працював iнженером у комерцiйнiй фiрмi, яка встановлювала на пiдприємствах пристрої для очищення газу. Одного разу Керiєновi доручили встановити дуже дороге обладнання на заводi. Виконуючи завдання, молодий iнженер раптом збагнув, що прорахувався з розмiрами i припустився кiлькох помилок у конструкцiї. Керiєн дуже хвилювався, втратив сон, схуд, але так i не змiг придумати, як зарадити проблемi. Про свiй «провал» вiн i словом не обмовився керiвництву i вдавав, що робота рухається за планом.

«А потiм я виробив метод, яким користуюсь уже понад тридцять рокiв, – дiлиться вiн. – Насамперед я спокiйно проаналiзував ситуацiю i постарався чесно прорахувати усi небажанi для мене наслiдки. Я зрозумiв, що моя фiрма втратить щонайменше 20 тисяч доларiв, а мене виженуть з роботи.

Уявивши, що найстрашнiше вже сталося, я подумав, як житиму далi. I усвiдомив, що знайду iншу роботу. Так, моя репутацiя постраждає, можливо, я зароблятиму менше, але ж з голоду не помру! Цi думки мене дуже заспокоїли. I дали менi сили пiти до керiвництва i щиро викласти суть проблеми». Iсторiя ця закiнчилася тим, що iнженер за два тижнi удосконалив свiй пристрiй i усунув помилки.

– Отже, щоб подолати панiку, людинi треба пройти три психологiчнi етапи...

А. Блонський: – Абсолютно правильно! Перший – уявити найстрашнiшi наслiдки вашої проблеми. Другий – прийняти їх спокiйно, змиритися. I третiй – подумати, що ви будете робити далi, як житимете. Проаналiзувавши отак ситуацiю, ви побачите, що вона, власне, не така вже й катастрофiчна, якою здається на перший погляд. Крiм того, усi найстрашнiшi наслiдки, до яких ми готуємося морально, насправдi стаються не завжди. Ну а пережити дрiбнiшi негаразди, якщо ти вже готовий до найстрашнiшого, не так важко!

Три найкращi лiкарi

– Отже, подолаєш тривогу – перестанеш хворiти?

А. Блонський: – Так, це золоте правило. Видатний письменник Джонатан Свiфт казав, що на свiтi є три найкращi медики – це лiкар Дiєта, лiкар Спокiй i лiкар Веселощi. I справдi, людина стає набагато здоровшою, коли вiдмовляється вiд шкiдливих звичок i починає правильно харчуватись. Її важко вивести з рiвноваги, якщо вона добре знає, чого хоче, i не намагається у всьому бути кращою вiд iнших.

Ну а мати задоволення вiд життя ми з вами просто зобов’я­занi! Хтось знаходить радiсть у спiлкуваннi з друзями чи своєю сiм’єю, хтось полюбляє вiдпочинок на природi, iншому дає втiху талановито написана книжка. Налаштування на гарний настрiй, умiння втiшатися буденними речами – це вже половина здоров’я.

Т. Лiва: – Вiд себе я б додала, що є ще й четвертий гарний медик – лiкар Спорт. Коли вас затягує депресiя – не сидiть перед телевiзором у порожнiй кiмнатi. А одягайте пальто – i йдiть з дому.

Можете просто прогулятися вулицями мiста. Можете зробити пробiжку у парку, повозитися на лижах, пiти на ковзанку. А маєте можливiсть, то купiть собi абонемент у басейн, тренажерний зал, запишiться на аеробiку чи заняття з йоги.

Рух сприяє припливу кровi до внутрiшнiх органiв, у тому числi й до мозку. З припливом кисню вiн починає активнiше працювати i, як правило, знаходить несподiваний розв’язок проблем. А головне, що пiд час фiзичних занять активно працює наша гормональна система, виробляючи гормон щастя – серотонiн. А вiн i є найкращою «пiгулкою» проти бiльшостi недуг людського органiзму.