Рабсила за півціни...

Про це свідчать офіційні данні нашої статистики. Отже:

«Заробітна плата працівників Рівненщини

Середня номінальна заробітна плата штатного працівника у жовтні 2018р. становила 7770 грн (дані наведено по юридичних особах та відокремлених підрозділах юридичних осіб із кількістю найманих працівників 10 і більше осіб) та перевищувала у 2,1 раза розмір мінімальної заробітної плати (3723 грн). Нарахування за одну відпрацьовану годину становили 54,29 грн.

Порівняно з вереснем 2018р. номінальна заробітна плата збільшилася на 4,5%, або на 336 грн, а відносно жовтня 2017р. – на 28,5%, або на 1723 грн.

Реальна заробітна плата (показник, який характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом росту цін на товари і послуги) порівняно з вереснем 2018р. збільшилася на 2,7%, а відносно жовтня 2017р. – на 17,7%.

Залишається значною диференціація рівнів оплати праці за сферами зайнятості.

Найбільш оплачуваними в області у жовтні 2018р. традиційно були працівники лісового господарства та лісозаготівель (12843 грн), фінансової та страхової діяльності (11988 грн), державного управління й оборони; обов’язкового соціального страхування (10289 грн); серед промислових видів діяльності – працівники підприємств з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (15779 грн), добувної промисловості і розроблення кар’єрів (10631 грн).

Заробітна плата працівників соціальної сфери: охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (5138 грн), мистецтва, спорту, розваг та відпочинку (5228 грн), освіти (6807 грн) на 33,9 – 12,4% менша, ніж у середньому по області.

Найнижча заробітна плата зафіксована у працівників поштової та кур’єрської діяльності (3718грн), тимчасового розміщування й організації харчування (4271 грн); серед промислових видів діяльності – на підприємствах з виробництва гумових і пластмасових виробів (5178 грн). Головне управління статистики у Рівненській області.»

Отже, якщо вірити статистиці середня зарплатня в області становить аж трохи більше 270 доларів США (по курсу готівковому на момент написання матеріалу). Це не просто мало, а дуже мало навіть в порівнянні з усіма нашими сусідами. При цьому навіть ця цифра не більше ніж «середня температура по лікарні». Річ у тім, що заробітна платня державних та більшості комунальних службовців зростає непоганими темпами. Однак в реальному секторі доходи працівників навіть не збільшуються на рівень інфляції. Тобто, ми маємо дуже погану ситуацію, коли ріст цін та тарифів суттєво випереджає ріст доходів значної кількості громадян. На практиці це призводить до кількох феноменів.

Перший – чиновники та інші державні «працівники» мають рівень доходів не нижчий, а то й вищий ніж той що мали чотири – п’ять років тому, а у працівників реального сектору економіки рівень значно нижчий.

Другий – гірше всього доводиться дрібному та середньому бізнесу. Стрімке подорожчання комунальних послуг та падіння рівня купівельної спроможності населення зменшує обсяги практично усіх ринків, а відтік працівників робочих спеціальностей робить продукцію, яку виробляє середній бізнес, відверто не конкурентноздатною. Яскравий приклад – наші супермаркети, де на цінниках можна прочитати країну походження продуктів. Більшість овочів та фруктів в нас імпортні, хоча ті самі огірки чи помідори з баклажанами можна вирощувати в нас круглий рік (звісно при наявності порівняно дешевих енергоносіїв). Така ж ситуація з сирами та ковбасами. Навіть печиво, шоколад та солодощі виявляється вигідно привозити в Україну з таких розвинених країн, як Італія, Франція і навіть Швейцарія. Тобто, там, де могли б заробляти українці, заробляють іноземці, бо щоб виготовляти теж печиво в нас треба мати крім обладнання ще й працівників, а вони все менш охоче йдуть працювати на виробництво, де власник не може заплатити більше трьохсот доларів. Звісно люди їдуть до тієї ж Польщі, де за таку ж роботу зможуть отримати близько п’ятисот доларів на місць. Фактично ми маємо замкнене коло – держава має дірявий бюджет, при цьому дуже скромний, і всіма силами вишукує, де б ще додатково взяти грошей. Ті ж, хто створює національне багатство – реальний сектор економіки, не може нормально працювати через високі комунальні тарифи та бідність споживачів. Не може працювати – менше сплачує податків та зборів. Проблема низьких зарплат та високих тарифів при відкритих кордонах призводить до того, що до нас не йдуть реальні інвестиційні кошти, бо не має сенсу за таких умов їх вкладати в нашу економіку. Поки не будуть створені умови для розвитку бізнесу, в першу чергу малого і середнього, говорити про реальне зростання доходів людей не доводиться.