Підставляла сніжинкам долоні

Взагалі, Іра любила комфорт, а така погода пригнічувала її настрій. Та що поробиш – робота є робота. Відправляють у відрядження – мусиш їхати. Склавши найнеобхідніші речі у дорожню сумку, Іра побачила крізь вікно, що таксі уже чекає. Похапцем зачинила двері, збігла вниз сходами і сіла в машину.

До автобуса залишалось десять хвилин. Тож в Іри ще був час, щоб купити у кіоску журнал і кросворди, які неабияк допомагали згаяти час до прибуття в інше місто. Її настрій трішки поліпшився, коли сіла у зручне крісло комфортабельного автобуса.

За розгадуванням кросвордів і читанням захопливих романтичних історій, Іра незчулася, як приїхала на кінцеву зупинку. Місто зустріло її ще більшою прохолодою і сирістю. Вона закуталась у теплий шарф так, що лише очі виднілися, і попрямувала до маршрутки. Якихось дві-три зупинки – і дівчина дісталася до місця призначення. Нарада, на яку її делегували, мала розпочатись з хвилини на хвилину.

Іра автоматично витягнула з сумки записник і ручку на випадок, коли щось цікаве розповідатимуть, хоч вона у цьому сумнівалася.

Коли до залу увійшов доповідач, Іра буквально втратила дар мови. Сусідка по кріслу про щось нав’язливо її розпитувала, а дівчина невідривно поглядом провела доповідача від дверей до трибуни. Тоді, прийшовши до тями, опустила погляд. Крадькома спостерігала за Сергієм, поки він говорив. Хоч зосередитись на самому змісті його слів вона так і не змогла. Щось незвідане притягувало її погляд до цього високого, кремезного чоловіка. З нею таке вперше відбувалось…

– Бачу, вам сподобалась моя доповідь про умови ведення бізнесу, – підійшовши до Іри, промовив Сергій.

А вона ще більше зніяковіла, що аж папку з ознайомлюваною інформацією випустила з рук.

Сергій, піднявши папку, доторкнувся до Іриної руки, яка була холодною.

– Давайте підемо до кафе, вип’ємо гарячої кави. Тут недалечко, за рогом будинку. Заодно розкажете про себе, – запропонував Сергій.

Іра мовчки кивнула головою. Вже коли вийшли з приміщення, вона спромоглася вимовити якихось кілька речень для підтримки діалогу.

У кафе в них зав’язалася жвавіша розмова. Кава розтопила не лише холод, а й оте незрозуміле для Іри раніше заціпеніння. Їй здавалося, наче вона знає Сергія все своє життя. Ще ніхто так не розумів її з півслова, як він. Аж дивно – вона ж його знає якихось кілька годин, а хотілося слухати і слухати його кумедні розповіді з життя та дотепні жарти.

Як мить промайнули для Іри хвилини зустрічі з Сергієм. Коли вийшли на вулицю, він запропонував дівчині провести її до готелю, у якому вона зупинилася. Дорогою їм зустрічалося багато закоханих пар.

– А я й забув, сьогодні ж День святого Валентина – свято закоханих, – вигукнув Сергій.

– І я забула. А взагалі цей день для мене ніколи не був святом – ні з ким було його відзначати… – продовжила Іра.

– А ти віриш у кохання з першого погляду? Я, мабуть, вірю. Бо сьогодні, зайшовши в аудиторію, одразу тебе запримітив, – після тривалої паузи сказав Сергій.

Іра нічого не відповіла, лише загадково усміхнулася, озирнулась навкруги. Її уже не пригнічував холод, а сніжинкам, які безперестанку сипались з неба, вона підставляла обличчя і теплі долоні…