Справжній Святий Грааль нарешті знайдено?

Переступаючи поріг Кафедрального собору Валенсії, важко не відчути побожного трепету. Всередині храму вас зустрічають звуки григоріанського хоралу, що лунає десь під склепінням.

Мій погляд мандрує вздовж величної анфілади арок, яка простягнулася до кафедри в дальній частині собору.

Кілька невеликих сходинок ведуть до вівтаря в оточенні напівкруглої апсиди, що прикрашена скульптурами і полотнами із зображеннями ангелів та апостолів.

Утім, собор у Валенсії, третьому за величиною місті Іспанії, не є головною метою моєї подорожі. Натомість, я вирушаю до маленької зали з боку храму, вхід до якої такий непоказний, що я ледь не проходжу повз нього.

Всередині скромної каплиці одразу за вівтарем під склом зберігається річ, заради якої я сюди приїхав. На підсвіченому золотому постаменті стоїть невелика чаша.

Як свідчить легенда, саме з неї Ісус пригубив вино під час Тайної Вечері. Це відома всьому світу, легендарна і міфічна християнська реліквія - Святий Грааль.

Таємнича реліквія, що існує на межі фантазії та реальності, є одним з найбільш жаданих скарбів людства. Згадками про неї рясніє вся християнська культура від середньовічного епосу про короля Артура та його лицарів до пригод Індіани Джонса.

Хоча, здається цілком правдоподібним, що перші християни вшановували і зберігали чашу, з якої пив Христос, у Біблії немає жодної згадки про неї.

Магічна посудина, здатна дарувати вічне життя, вперше згадується в легендах про Короля Артура, записаних і значною мірою увіковічених у XII-XIII століттях двома французькими поетами-трубадурами Кретьєном де Труа і Робером де Бороном.

Перша письмова згадка про священний сосуд, щоправда у формі не чаші, а блюда для страв, зустрічається у «Персевалі» Кретьєна. Міф про героя куртуазного епосу є одним із циклу оповідей про лицарів Круглого столу.

Я зростав на казках про короля Артура і тому завжди сприймав легенду про Грааль із великою долею скепсису - для мене він насамперед пов’язаний із літературним сюжетом.

Утім, Свята чаша (Santo C?liz) із Валенсії, безперечно, заінтригувала мене.

Сьогодні лише в одній Європі за звання легендарної святині змагаються дві сотні претендентів. А в легендах про останнє місцезнаходження реліквії називають храми від Шотландії до Аккокіка в штаті Меріленд.

Утім, серед усіх них чаша із Собору Валенсії посідає перше місце.

Вона й досі приваблює паломників з усього світу, і її визнає Ватикан: обидва папи - Іван Павло ІІ і Бенедикт XVI - використовували її під час служби.

І от, буквально по стопах сера Галахада, одного з лицарів Круглого столу, я вирушаю до Валенсії, щоби на власні очі з’ясувати, що робить саме цю чашу такою особливою.

Коли я увійшов до Капелли Санто-Каліс (Каплиці Святого Грааля), у ній нікого не було. Цілком випадково я потрапив до міста у Великодню суботу, і в головному соборі саме в цей момент ішла святкова меса, на яку зібралися всі віряни.

Сонячний промінь крізь віконний вітраж падав на вівтар, ніжні відголоски хору були єдиними звуками, що порушували тишу каплиці. І хоча я приїхав сюди радше як дослідник, ніж паломник, важко було не пройнятися тихою урочистістю миті.

Коли я наблизився до вівтаря і уважніше оглянув чашу, я з подивом виявив, що вона була більш вишуканою, ніж я очікував. Інкрустована перлами, смарагдами та рубінами, з масивними золотими ручками, вона одразу викликала недовіру.

Дійсно, якщо ви бачили фільм «Індіана Джонс і Останній хрестовий похід», ви напевно знаєте, що Святий Грааль виглядає дуже просто. Як власне й повинен виглядати посуд тесляра.

Пізніше, однак, одна з доглядачок каплиці розповіла мені, що справжньою реліквією є лише верхня частина - невелика чаша з агату, відполірована миррою.

Ручки та основа посудини, які мають упізнавані сліди роботи середньовічних майстрів, були додані набагато пізніше.

Ця інформація трохи пом’якшила мій скепсис, і я звернувся до іншого питання. Яким чином святиня могла потрапити з Єрусалима, де за легендою відбулася Тайна Вечеря, до східного узбережжя Іспанії.

Як й історії усіх інших реліквій, доля цієї є досить заплутаною. Служителька собору переказала мені в загальних рисах, як чаша вирушила з Єрусалима близько двох тисяч років тому і почала свою подорож світом.

«Перший папа, Святий Петро, привіз її до Рима», - пояснила вона.

«Месу могли проводити лише папи, тому Святий Петро та його послідовники використовували Грааль під час Євхаристії (Причастя), вважаючи цю чашу саме тою, з якої причащався Христос».

«Коли імператор Валеріан почав переслідувати християн (з 257 року н.е.), чашу відправили до іспанського міста Уеско, що на північному сході від Мадрида, оскільки тримати її в Римі стало небезпечно», - вела далі служителька.

Грааль зберігали в Уеско протягом кількох століть, доки у VIII-му столітті на Піренейський півострів не прийшли араби. Щоби уберегти святиню від грабіжників, її відправили до монастиря Сан-Хуан-де-ла-Пенья на півночі Іспанії.

Звичайно, події першого тисячоліття в історії Грааля перевірити практично не можливо.

Більш достовірні свідчення з’являються у 1399 році, коли чаша потрапила до релікварія Короля Мартіна Арагонського.

Згідно з церковними записами, після того, як у 1416 році Альфонсо V Великодушний зійшов на престол, релікварій перенесли до Валенсії, а потім за борги передали собору.

Хоча Грааль неодноразово викрадали під час воєн, він згодом все одно повертався до собору у Валенсії. Востаннє - в 1939 році, і цього разу вже назавжди.

Хоча розповідь була досить докладною, вона не довела мені, що це - саме той, єдиний Грааль.

Врешті-решт, майже всі інші «Граалі» мали також досить переконливі історії про те, як вони пройшли скрізь вогонь, воду та мідні труби.

А оскільки довести правдивість кожної з цих версій неможливо, чому люди вірять, що саме ця чаша і є справжньою?

Єдине, що, мабуть, вирізняє чашу з Валенсії від інших претендентів - це стиль її виготовлення і обробка. На думку іспанського археолога Антоніо Бельтрана, який досліджував реліквію у 1960 році, її було виготовлено на Близькому Сході десь між II століттям до н.е. і I століттям нашої.

Хоча це навряд можна вважати остаточним доказом, часові і територіальні параметри відповідають легенді і, безумовно, підвищують шанси саме цієї чаші на оригінальне походження.

Поки я роздивлявся святиню, що стояла переді мною під скляним ковпаком, одна думка ніяк не йшла з голови. Як таке може бути? Щоб Святий Грааль, одна з найбільш легендарних і таємничих реліквій усіх часів, стояв ось так просто, у всіх на очах?

Багато століть її шукали найвідважніші з героїв і могли знайти тільки ті, хто мав щире серце. І ось вона тут, не в надрах далекої печери, а в центрі міста, серед ресторанів і кафе, де люди неквапливо потягують еспресо.

Збираючись іти, я все ж таки спитав у служительки, що вона думає з цього приводу. Чи не псує легенду про шляхетні пошуки Святого Грааля той факт, що він стоїть тут, у маленькій іспанській каплиці?

«Думаю, таємниця нікуди не зникла», - відказала жінка з усмішкою, яка дала мені зрозуміти, що це питання вона чує не вперше.

«Навіть в Іспанії це - далеко не єдиний Святий Грааль. Тож, вам доведеться самому обрати, який ви вважатимете єдиним справжнім».

Пізніше, зробивши ще чимало досліджень, я раптом зрозумів, що вона мала на увазі.

У 2014 році два історики видали книжку «Королі Грааля», в якій вони стверджують, що знайшли справжню святиню в Базиліці Святого Ісідора в Леоні на півночі Іспанії.

В якості джерела автори цитували два нещодавно виявлені рукописи зі стародавнього Єгипту. Як і чаша з Валенсії, цей новий кандидат мав докладну і цілком правдоподібну історію свого походження, а археологічний аналіз так само підтверджував відповідний час та місце його виготовлення.

І хоча нове відкриття кидає тінь на репутацію Грааля з Валенсії, на мене раптом зійшло дивне заспокоєння.

Адже справжнє диво Грааля, вочевидь, полягає не в його знахідці, а в пошуках. Скарб - не чаша, а історії, які ми століттями складали навколо неї.