Все можуть королі?

Вихованням дітей (принца і принцес) займалася мати Франца Йозефа, ерцгерцогиня Софія. Вона була дуже владною жінкою, не допускала до цієї справи Sissi. У вихованні Рудольфа бабуся дотримувалась сурової «спартанської» дисципліни, готуючи його до кар’єри імператора. Тільки один раз Sissi дозволила собі звільнити наставника майбутнього імператора, але і це не зблизило матір і сина. І тільки молодша донька, принцеса Марія Валерія, вихованням якої займалася Sissi вже особисто, була улюбленицею імператриці.

В 1880 р. ерцгерцог Австрійський Рудольф посватався до Стефанії, бельгійської принцеси. Батько Стефанії, король Бельгії Леопольд ІІ, довго вирішував чи дати згоду на цей шлюб. Адже, Рудольф на той час, не дивлячись на те, що був дуже привабливим і бажаним нареченим, водночас був людиною легковажною. В Европі ходили різні плітки про нього: казали, що він любить заможних доступних жінок, пиячить, грає в карти та, навіть, вживає наркотики. Проте бажання Леопольда ІІ побачити Стефанію на Австрійському престолі перемогло. 5 травня 1881 р. Стефанія прибула в Зальцбурґ з батьком. Дуже приваблива, молода та недосвідчена (на той момент принцесі було 16 років), Стефанія дивилася обожнюючим поглядом на ловеласа та гульвісу Рудольфа. Але навіть і після весілля кронпринц не полишав свої звички. Не виправило його і народження дочки Елізабет у 1883 р.

Не дивлячись на всі свої недоліки, нащадок престолу на той час був прогресивною, цікавою і дуже освіченою людиною. Він підтримував дружні стосунки з редакціями багатьох европейських газет (писав для них статті, хоч і не афішував свого імені). Підтримував ліберальну вільнодумну газету «Neue Wiener Tagblatt», яку редагував Моріц Сепс. Його бунтівний дух не міг сприйняти тих порядків, які панували при дворі. Був випадок, коли Рудольф подавав батькові меморандум під назвою «Про політичну ситуацію», який стосувався перебудови Австро-Угорщини на нових демократичних засадах. Він розумів, що чехи, словаки, поляки, українці, хорвати, словени також бажають брати участь у керуванні державою. Також Рудольф категорично виступав проти мундирів на відміну від батька.

Звичайно, батько засуджував Рудольфа, а інколи сприймав його з легковажністю. Адже для Франца Йозефа найважливішим був його рід з «domos austriaca» – австрійськими коренями та цісарський трон. І заради Габсбурзького дому він заглушав у собі все особисте. «Він ніколи не забував що він Габсбурґ» – згадували про нього сучасники.

Незадовго до смерті кронпринц Рудольф зазначав, що він хотів би бути президентом угорців і водночас мріяв про кар’єру вченого – орнітолога. Був ініціатором видавництва енциклопедії, яка розповідала про землі монархії під назвою «Osterreisch–Ungarn in Wort und Bild” (Австро-Угорщина в словах та образах). Том, який був присвячений Галичині після смерті кронпринца, видали завдяки особистим старанням принцеси Стефанії.

Кронпринц Рудольф любив подорожувати: цікавив його не тільки старосвітський Відень, полювання у своїх володіннях, а й інші землі, які належали його імперії. Так, у 1882 р. він подорожує Галичиною: гостює в Кракові в Потоцьких, під Тарновом у Сангушків, у Ланцуті знову ж таки в Потоцьких, у Kрасичині в Сапєґів, відвідує у Львові намісника, а також перебуває в Пеняках у Дідушицьких. Наприкінці 1880-х років Рудольфа очікували одні негаразди. Венерична хвороба, що призвела до болів в суглобах, мігрень, що мучила його з дитинства, різко почав падати зір. Щоб заглушити біль кронпринц починає постійно вживати наркотичні засоби. На той час такий наркотик як кокаїн можна було придбати в будь-якій аптеці. Адже в цей час це була чи не єдина панацея, обезболюючого характеру.

Взимку 1888 р. стався випадок, який поставив крапку у відносинах батька і сина. На полюванні кронпринц, не розрахувавши відстань, вистрілив з рушниці. Цей вистріл міг бути фатальним для Франца Йозефа. І тільки рука єгеря, що була виставлена перед зброєю Рудольфа, залишила життя імператору. Звісно, єгер назавжди залишився калікою, але врятував життя своєму імператору. З тих пір відносини батька і сина стали настільки прохолодними, що вони зустрічалися якомога рідше.

Коли ж Рудольф почав з’являтися на офіційних церемоніях зі своєю новою коханкою, 17-річною баронесою Марією Вечерою (Марі Ветсер), це викликало обурення імператора. Батько Стефанії, Леопольд ІІ просить у цісаря підтримати розлучення кронпринца із принцесою, а також вирішує відправити прохання про розлучення коронованих осіб у Ватикан.

Але все обірвала трагедія, яка сталася 30 січня 1889 р. в замку для полювання в містечку Майєрлінґ, неподалік від Відня.

Відомо, що напередодні Франц Йосиф обговорював з Рудольфом його «витівки у світі». Ввечері, в Майєрлінґ, кронпринц отримав від імператора телеграму, текст якої до цих пір залишається таємницею. А далі сталася трагічна подія, яку не можуть пояснити дослідники та історики на протязі століття. Після святкової вечері кронпринц і його коханка пішли відпочивати, Рудольф попросив дворецького Лариша обов’язково збудити його на полювання. А вранці кронпринц Рудольф та баронеса Марія Вечера були знайдені мертвими. Чому вони пішли з цього світу добровільно достеменно невідомо. Існують тільки версії… Можливо, Марія не змогла оговтатися після невдалого аборту, в наслідок якого почався сепсис. Знаючи, що кохана помре Рудольф вирішив розділити її долю. За іншою версією Франц Йозеф у своїй телеграмі пригрозив сину позбавити його трону. Адже в своєму прощальному листі кронпринц пише про неможливість виконання свого обов’язку. Якого? Борг чести, обов’язок одружитися з коханою жінкою, неможливість жити подвійним життям…

Смерть сина настільки вразила Елізабет (Sissi), що вона відмовлялася в неї вірити і, навіть, була відсутня на похороні сина. До кінця свого життя ця жінка носила жалобу за сином і обвинувачувала в усьому свою «баварську спадковість», яка призвела до душевної хвороби нащадка трону. Доля імператриці склалася трагічно. Через 10 років на березі Женевського озера Елізабет була вбита анархістом Луїджі Луччені.

Про смерть сина Франц Йозеф сказав, що він вмер, як простолюдин. Батько не дозволив публікувати подробиці загибелі свого сина. «Все, що завгодно, краще ніж правда». Імператор настояв на тому, щоб спадкоємця Австро-Угорської імперії кронпринца Рудольфа поховали за християнським обрядом, а лікарі виписали заключення, що в момент смерті покійний був несповна розуму. Не витримавши офіційної церемонії прощання з сином, імператор встав на коліна, помолився і обтер вологі очі хустинкою. Дуже вдало трагізм Франца-Йозефа передає цитата з відомого роману Й. Рота «Марш Радецького»: «Цісар був старий чоловік. Він був найстаріший цісар у світі. Довкола нього ходила смерть, кружка, кружка і косила, й косила. Уже весь лан було скошено, і тільки цісар, мов забутий срібний колосок, ще стояв і чекав».

Тіло баронеси Марії Вечери було таємно вивезено з Майєрлінґу і поховано в родинному склепі. Поки Франц Йозеф був імператором її ім’я ні разу не з’явилося в газетах. Навіть після смерті тіло цієї фатальної жінки не залишили в спокої. У 1945 р. коли проходили бої за Відень, район в якому розміщувалися міські кладовища зазнав значних руйнувань. Мідний саркофаг з тілом Марії Вечери також був пошкоджений. Прах Марії Вечери був перепохований тільки в 1959 р. після проведення реставраційних робіт на кладовищі. У 1992 р., після того, як подробиці Майєрлінзької трагедії знову стали цікавити не дуже чистих на руку людей, було вирішено перевезти мідний саркофаг з тілом Марії Вечери у замок Майєрлінґа.

Якою ж була подальша доля принцеси Стефанії? Залишившись у 25 років вдовою, донька бельгійського короля і дружина нащадка Австро-Угорського престолу Стефанія на протязі десяти років проживала з донькою в Миромарі. Знаючи, характер свого батька, принцеса розуміла, що він ніколи не погодиться на «морганний шлюб» своєї доньки. Тому Стефанія вирішила схитрувати. Вона оповістила про свій союз з угорським графом Еммером Лоньяном через звичайну газету. Цей випадок безповоротно зруйнував відносини короля з донькою. У другому шлюбі Стефанія була неймовірно щасливою. Всі хто знав її, говорили, що вона стала більш врівноваженою, і не дивлячись на зрілий вік, ще привабливішою, хоч і була позбавлена всіх імператорських привілеїв.

Про трагедію, яка сталася в Майєрлінґу багато писали, в більшій мірі в загадковій формі і вона до наших днів залишається нерозгаданою. Історія Ромео і Джульєтти часів Австро-Угорської імперії ще раз доказала світу, що короновані особи можуть дозволити собі розкіш, багатство, владу, лише не можуть керувати своєю долею, закохуватися, одружуватися, бути щасливими. Що вони такі самі звичайнісінькі люди як ми, прості смертні.