Не всі подруженьки однакові…

«Ой, не даремно співається в пісні: «Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє не відкривай». Правдива суть у цих словах», – почала розмову жінка.

Ольга з Ілонкою були ровесницями, жили на одній вулиці, разом ходили до школи. Оля була низенька, чорнявої вроди, з бісиками в очах.

«Симпатична моя доня», – не раз вихвалялася її мати Софія перед жінками-односельцями.

Але її доня у навчанні пасла задніх. А що вже не любила уроків, то страх. «Навіщо мені та наука? – скаржилася Ілонці. – От вийду заміж за багатого, то хай утримує мене». Така була в Олі ціль на майбутнє…

Ілона ж, на противагу подрузі, вчилася дуже гарно. Багато читала, любила малювати, відвідувала музичну школу.

«І кому здалась та її музика? Даремно дитину мучать», – пліткувала про Марію Софія.

Проте Марія хотіла, аби її Ілонка чимось цікавилася, а не лише перед люстерком сиділа. Бо Оля дуже любила чепуритися. Вже у старших класах мала модний одяг, коси підкручувала феном, очі, губи малювала. «Я хочу бути модною, – казала. – А ти, Ілоно, чому не вдягаєш джинси, а в спідницях ходиш? Несучасна ти зовсім…»

Ілона не противилась наївним словам подруги, але моди не дотримувалася. Була доброю, щирою дівчиною.

Можливо, за відкриту душу і скромність сподобав Ілону міський хлопець, що вчився у виші на юриста. І все було б добре, якби не подруга Оля, що вчилася разом з Ілоною в училищі. Сергій подобався обом дівчатам. А Оля страшенно ревнувала його до Ілони.

«І що він у ній знайшов? – дивувалась. – Ні краси, старомодна, – в Ольжиній душі кипіла злість і ненависть. – Ні, він таки буде моїм, обов’язково буде!» Вона вичитала в магічних книгах про приворотне зілля і почала частувати Сергія вином. Після чого хлопець більшу увагу приділяв Ользі. Жартував із нею, обіймав, навіть цілував у присутності Ілони. Дівчина нічого не підозрювала і уявити не могла, чим займається Ольга, її найліпша подружка, і що станеться найближчим часом. Вони разом вечеряли, ходили в кіно, та після Ольжиних частувань Сергій більше схилявся до неї, вона йому починала подобатись, він фліртував з нею, а Ілона залишалася осторонь.

Коли Ілона зрозуміла, що вагітна, соромилася сказати про це хлопцеві. Вона відкрилася Ользі. Але підтримки і співчуття від неї не відчула. Навпаки, та, з усмішкою на устах, кинула: «Ой, подруженько, він тебе і так кине, бо ти йому зовсім не пара. Навіщо тобі це дитя? Роби аборт, поки не пізно».

Почувши такі слова, Ілона жахнулася: «Невже, це порада від коліжанки?» Та поспішати за цією порадою не наважувалася. А тим часом Ольга з Сергієм поїхали в Карпати на відпочинок. Сергій нічого не знав про стан Ілони, Ольга не сказала про це жодного слова.

Про свій сором Ілона призналася рідній матері і зайшлася плачем: «Вона відбила його в мене, мамо! Що я тепер маю робити?»

«Нічого, доню, якось переживемо все це. А ще такою близькою подружкою рахувалась. Так-так, не всі подруженьки однакові. Бог їй суддя», – заспокоювала мати Ілонку.

А Ольга, повернувшись із Сергієм з відпочинку, гонорово заявила, що виходить за нього заміж.

«Софіє, цей Сергій – моєї Ілони хлопець, дитина в них буде. А Ольга твоя переманила його собі, ще й вихваляється. Ні совісті, ні честі у неї нема», – ходила до сусідки просити за доньку Марія. Проте, Софія і слухати її не схотіла.

«Моя Олюня, як королева, як таку не полюбити», – тішилася Софія. І не боялася Бога, не звертала уваги на те, що в Ілони від горя і смутку боліло серце.

Весілля в Олі з Сергієм таки відбулося, але життя склалося зовсім не веселково. Видно, Ілонині сльози на каміння не падали. Хоч як Ольга намагалася приборкати Сергія і приклеїти коло себе, тепер їй це чомусь не вдавалось. А тому, що Сергій прозрів, коли дізнався, що Ілонка народила сина, його сина. Він не міг отямитися від свого необдуманого вчинку, що так поступив зрадливо з Ілоною, яку любив, і зі своєю дитиною.

Проте Ілона їм обом не простила. Її покликав заміж старший вдівець і вона забралася в чуже село. А Ольга з Сергієм жили у місті в шикарній квартирі. Але щастя Ольга не зазнала такого, як їй хотілося. Сергій постійно її звинувачував у тому, що відняла долю у подруги і розбила їхнє щастя. І, мабуть, за той гріх Ольга ще й не могла мати дітей. У молодої вродливої жінки було багатство, гарний чоловік, але вона не тішилась його любов’ю. Сергій був нервовий, різкий, почав часто випивати і скандалити без причини, часто називав Ольгу розлучницею. Це було вимучене життя для обох.

А от Ілона була коханою дружиною. Іван всиновив її Андрійка, а з часом в них народилась донечка Зоя. Ілону чоловік любив, поважав і допомагав в усьому. Це була щаслива сім’я, побудована на взаєморозумінні, доброті, щирості і вірності у стосунках.

«Ось, які бувають подруги. Не всі чесні і доброзичливі, – закінчила свою розповідь незнайомка. – А Ольга тепер боїться зустрітись з Ілоною, бо сором пече душу. Як подивиться вона колишній подрузі в очі? Кається тепер, що так підло поступила в молодості. Тоді, коли мала підтримати подружку у важку хвилину доброю порадою, вона, навпаки, посміялася з неї і забрала коханого хлопця, батька їхньої дитини. Знає, який гріх зробила, але вороття назад немає. Врешті, Бог розсудить кожного…»