Таємниця папесси Йоанни

Німецький письменник Ахім фон Арнім (1781-1831) у першій половині ХІХ століття пише твір «Папесса Йоанна», який 1846 року посмертно видала його дружина Беттіна фон Арнім. 1866 року грецький письменник Еммануїл Ройдес (1836-1904) видає роман «??????? ??????» («Папесса Йоанна»). Цим твором особливо захоплювався Марк Твен. Так як роман був сатиричним і по суті антиклерикальним, Синод Елладської Православної Церкви відлучив письменника від Церкви. Звичайно, не за «папессу», лише за представлення взагалі духовенства неосвіченим, некультурним, відсталим та забобонним, що православне духовенство Греції сприйняло на свій рахунок. Сам Ройдес, хоч і написав роман у сатиричному стилі, особисто був переконаний, що папесса Йоанна справді існувала, просто Католицька Церква це віками приховує.

Щодо самої історії-легенди про Папессу Йоанну, то вона має декілька версій, з яких можна скомпонувати більш менш наступну. 855 року помер папа Лев IV. На його місце вибрали молодого папу, який взяв собі ім’я Йоан VIII. Ким же був цей молодий папа? Легенда каже, що це була дочка англійського місіонера і народилася або в Майнці, або недалеко від Майнцу – в Інгельгаймі, в день смерті імператора Карла Великого, тобто 28 січня 814 року. Ім’я отримане при хрещенні невідоме. Маючи 12 років, дівчина познайомилася з одним монахом з абатства Фульди, в якого взаємно закохалася. До речі, Фульда вважається «колискою німецького християнства», тут в бенедиктинському абатстві похований св. Боніфацій – апостол германських племен. Коли ця легенда нібито мала місце в тому абатстві, абатом там був знаменитий Рабан Мавр, а кількість монахів нараховувала понад 600 братів.

Переодягнувшись в чоловіче вбрання, дівчина разом зі своїм коханим втекла до Греції, на гору Афон. По іншій версії – до Афін. Відтоді в неї є ім’я «Йоан з Англії». Там вона вивчає богослов’я і стає в цій дисципліні досить успішною. Далі, переїжджає до Риму, де якимось чином їй вдалося дістатися Римської Курії, в якій вона спочатку виконувала функцію нотаріуса, потім була промована до гідності Кардинала, і нарешті, 855 року вибрана Папою Йоаном VIII. Всі вважали її чоловіком. На цьому пості Йоанна була лише чотири місяці і чотири дні. Згідно з іншою версією, вона була папою два з половиною роки, і навіть встигла справити враження на Римську Курію своєю вченістю. Проте, позитивні враження швидко замінилися на негативні. Сталося, що під час процесії вулицями Рима, яку власне вона очолювала, у неї почалися пологи і прямо на вулиці вона народила сина, що привело в жах все духовенство разом з вірними. По одній з версій, папесса Йоанна померла від пологів, по іншій – розлючений натовп тягнув її вулицями Рима аж до самої смерті.

Перший раз історію про папу-жінку можна почитати у творі домініканця Жана де Маї (Jean de Mailly), який жив від кінця ХІІ-го і до другої половини ХІІІ-го століття. Він написав між іншим історію християнства до 1254 року, «Chronica Universalis Mettensis», в яку і помістив легенду, подаючи її за правдиву, про папу-жінку (Archiv der Gesellschaft fur altere deutsche Geschichte, ХІІ, 17 sq., 469 sq.). Жан де Маї пише, між іншим, у своїй «Хроніці»: «Якщо йдеться про певного папу, чи скоріше про жінку-папу, якої немає у списку Пап, тобто Єпископів Риму, то це тому, що вона була жінкою і переодягалася в чоловіка, а потім стала, з огляду на свій характер та таланти, секретарем Курії, далі Кардиналом і врешті Папою. Одного дня, всідаючи на коня, вона народила дитину. Відразу після цього, народ, згідно римського правосуддя, прив’язав її ногами до хвоста коня, який протяг її так пів-ліги, і потім її укаменували. На місці, де вона померла, її і поховали, а на могилі був напис «Petre, Pater Patrum, Papisse Prodito Partum» («О, Петре, отче отців, ти викриватимеш пологи жінки-Папи»). Тоді ж було встановлено чотириденний пост, який називався «постом жінки-Папи».

Легенда про папу-жінку стала найбільш поширеною у світі і закріпилася у свідомості не лише вірних, але навіть самих пап, як така, що мала місце, завдяки іншому домініканцеві, Мартіну Опавському (Мартін Поляк) (1220-1278). Папа Климент IV (1265-1268) попросив домініканця, який тоді був сповідником та капеланом пап, написати загальну історію, з чого вийшов твір Мартіна Опавського «Хроніка Пап та Імператорів» («Chronicon Pontificum et Imperatorum»), яка обіймала період від Христа до 1277 року. У цьому творі домініканець поміщає історію з папою-жінкою не в ХІ-му столітті, як це було раніше, але в ІХ-му, у період між папами Левом IV-им (847-855) та Бенедиктом ІІІ-м (855-858). У цій «Хроніці» папа-жінка також перший раз названа по імені, «Йоан».

З’явилася ще додаткова легенда, особливо поширена за справою Адама Аскського, що після відкриття, що жінка стала папою, перед обранням на папський престол кожного наступного кандидата садовили на спеціальне крісло з вирізом внизу, яке називалося «Sella» (з видозміненої латини: «сидіння»), і на цьому сидінні відбувався своєрідний «екзамен на стать», коли один з кардиналів повинен був перевірити наявність яєчок у даного кандидата, і якщо все було в порядку, говорив латиною «habet» («має»), і всі присутні відповідали «Deo gratias!» («Богу подяка!»). Після чого виголошувалася формула «Mas nobis dominus est!» (Наш пан – мужчина!»). Такі «сидіння з отвором», щоправда, були відомі ще з часів Римської Імперії, і сиділи на них імператори. Сумнівно, щоб робили це для цілей, пізніше описаних в зв’язку зі справою «Папесси Йоанни». Історик Джон Келлі вважає, що такі «сидіння імператорів» були не їх тронами, а всього-навсього «імператорськими туалетами» (John N. D. Kelly, «Encyklopedia papie?y», Warszawa, 1997, s. 463-464).

1415 року на Соборі в Констанці відбувався між іншим процес над Яном Гусом. Захищаючи свою позицію, Гус промовив до зібраних: «Без глави та без керівника була Церква, коли на протязі двох років і п’яти місяців жінка була Папою… Церква повинна бути бездоганною та незаплямованою, проте чи можна вважати бездоганною та незаплямованою Папу Йоана, що виявився жінкою, яка публічно народила дитину?». До речі, Гус називав Папессу Агнесою, а не Йоанною. Ці слова Яна Гуса слухали 22 кардинали, 49 єпископів та 272 богослови Католицької Церкви. Ні один з них не запротестував, лише потупивши очі вниз, вислухали історію, яку справді вважали істинною і не мали прямих аргументів, щоб щось заперечити.

Чим же є ця легенда про папессу Йоанну? Міфом, фантазією, антипапською сатирою, непорозумінням, фальшивкою? Так, це все вірно. Проте, ця легенда живе донині, не зважаючи на цілком обґрунтовані наукові спростування. Легенда показує не тільки щось, що було дивовижне у ті часи, а саме жінку на папському престолі. Вона має в собі щось, що є дивовижним і сьогодні. Якась магічна сила була і є в цій легенді, якщо вона триває вже стільки віків. Якщо особа папесси Йоанни є справді легендарною постаттю і не належить до історії, то легенда про неї на певно ввійшла в історію досить сильно і, скоріше за все, не швидко покине уми людей.