«Королева» Ларо

– Ларо – моя королева. Ми одружуємось.

«Королева» була одягнена у яскраве базарне шмаття. Босоніжки на «платформі» виглядали зовсім незграбно на худеньких ногах. Перебір косметики псував гарненьке личко. Благо, «королівський» несмак не добрався до довгого густого волосся.

Батьки мовчки переглядалися між собою. А Влад узявся показувати Ларисі будинок.

– Де він її знайшов? – прошепотіла мати.

Батько здвигнув плечима.

– Вони одружуються. Чуєш?! – не вгавала жінка.

– А це тому, Жанно, що ти синові все дозволяла, – відповів чоловік. – Владику, Владику… От і маєш невістку-«королеву».

– Яка вона невістка?! Сподіваюся, він на ній не одружиться. Тусувалися десь разом у нічних клубах, от і…

Але мати помилялася…

Через синову впертість батьки пригрозили: весілля не буде. Влад і не переймався.

– У нас кохання. Це – головне. А весілля – звичайний атрибут. Можна й без нього…

– Те дівчисько його приворожило, чи що? – скаржилася Жанна подрузі. – Ні освіти. Ні статків. Батько якісь меблі робить. Мати торгує. Уявляєш таких сватів?!

Подруга на словах співчувала, а потай зловтішалася. У неї донька на виданні. Узагалі, Влад – не подарок. Єдиний син бізнесменів Жанни та Ігоря.

Завжди дмухали на нього. А він то з неформалами водився, то ще з кимсь… Якось мало з університету не вилетів. Але, міркувала подруга, в її доньки «залізний» характер. Тож поставила б Влада на шлях істинний. А тут – якась «королева» на голову звалилася…

…Ніякої забави, як і обіцяли батьки, не було. Зі сватами навіть знайомитися не стали. Влад із Ларисою розписалися й оселилися в міській квартирі. Ларо, як і належить «королеві», ніде не працювала. Свою родину почала вперто ігнорувати. На батькові й материні дзвінки майже не відповідала.

Лариса завжди була «складною дитиною». А коли подорослішала, взагалі від рук відбилася. Хати не трималася. З батьками скандалила. Наскільки вродлива – настільки безтолкова, казали про Ларису.

Влада після одруження наче підмінили. Почав братися за розум. Зацікавився родинним бізнесом. Батьків це тішило. Якби не та «королева»…

Образ Лариси-Ларо також почав мінятися. Вона більше не носила «крикливих» лахів і «бойового» макіяжу. Відвідувала стилістів. Модні бутики. Звісно, з подачі Влада.

Вагітність не принесла Ларисі щастя. Навпаки…

– Уявляєш, Владику, що станеться з моєю фігурою? Оце, – показувала на живіт, – все зіпсує.

– Ларо, я завжди тебе буду кохати, – заспокоював чоловік.

Для новонародженої дівчинки знайшли няню. Часу в Лариси для доньки не було – займалася собою. Та й не любила маленької. А свекруха, побачивши схожість внучки з невісткою, мовила:

– Ще одна «королева» на чиюсь голову.

Дівчинку вирішили назвати Діаною. Таким було бажання Владислава.

– Ларо, ти не проти цього імені?

– Називай, як хочеш.

Коли зателефонувала Ларисина матір і запитала, як почувається внучка, та холодно кинула:

– Можеш її до себе забрати і будеш бачити, як почувається.

Владислав доньку любив. Вважав, що в дружини стрес після пологів. І з часом все зміниться. Вона також любитиме Діанку. Але…

…Лариса почала пізно приходити додому. На запитання чоловіка відповіла: зустрічалася з подругами, наводила красу в салонах, забігла у магазини поглянути на нові колекції…

– Ти б доньці більше уваги приділяла, – просив Влад.

– А ми няні за що платимо?! Зрештою, Владику, ти ж хочеш, аби твоя королева була най, най, най?.. І ти знаєш, я кохаю тебе дуже-дуже…

…Коли Діана стала школяркою і трохи підросла, часто ходила до Ларисиних батьків. Там їй були раді. І на канікули «відпрошувалася» до бабусі Орисі. Ларисі було байдуже. Владислав не забороняв. А в Жанни та Ігоря до внучки не було жодних почуттів.

…Владислав не знав про зраду дружини. Аж поки материна подруга не розповіла. А з нею поділилися новиною знайома. В ресторані працює. Бачила Ларису з чужим чоловіком. І це не були дружні зустрічі. Не хотів вірити. Проте запитав:

– Ларо, у тебе є коханець?

– А що? У тебе бізнес, мала.

– Не мала, а наша донька. Хто він?

– Чоловік, який приділяє мені увагу. Тепер виженеш мене?

– І скільки чоловіків «приділяли тобі увагу»?

Лариса хмикнула у відповідь.

Цього дня Владислав добряче напився. Відчув, наче трохи відлягло. Наступного дня знову відкоркував пляшку…

– Тату, вона не гідна, аби ти пив через неї, – сказала Діана.

– Ларо – моя королева, моя… Розумієш? Ні, ти ще не розумієш. Я люблю її. Не можу без неї.

– А вона тебе не любить! І мене! І бабусю Орисю! Нікого не любить!

…Коли Діана була старшокласницею, Владислав майже спився. Батьки від бізнесу його «відлучили». Видавали гроші на прожиття. А вони йшли на пропиття. Лариса стала «королевою» для іншого чоловіка. Про доньку й не згадувала.

Діана перебралася до Ларисиних батьків. Владислав залишився сам у квартирі. До нього часто навідувалися хмільні гості. Діана приходила, аби навести порядок після п’яних посиденьок. Вона любила батька і звинувачувала в усьому матір. А він у доньці бачив копію своєї зрадливої «королеви», за якою досі страждав…

Діана гарно вчилася. Владислав просив своїх батьків, аби допомогли доньці зі вступом. У Ларисиної рідні грошей не було. Ті відмовили.

– Тату, я буду з бабусею Орисею торгувати на ринку.

– Вчитися тобі треба, а не…

– Грошей зараз нема. Тому навчання відкладається.

– Щоб моя донька, моя принцеса… на ринку… Ех, Ларо! Ми могли б жити нормально, щасливо. Чого їй не вистачало?..  Моя донька на ринку…

– Тату, не роби трагедії. Давай, краще, квартиру до пуття приведемо.

…Діана з Орисею на новій «точці» торгували овочами, фруктами. Якось неподалік зупинилася автівка.

– О, моя клієнтка, – мовила сусідка. – Завжди у мене все купує, бо я їй найкраще вибираю. Багата. І дуже вродлива жінка. Наче з кіно.

До продавщиці-сусідки йшла... Лариса з якимось чоловіком.

Діана насунула на очі бейсболку. Не хотіла, аби сусідка помітила схожість.

Коли Лариса видякувалася, Орися шепнула внучці:

– От дожилися: вона зробила вигляд, що нас не знає.

– Їй статус не велить. «Королева» ж…